Для юних читайликів!

Пориньте у книжковий всесвіт разом з бібліотекою!

Новенькі книжкові виставки

Книжкова добірка "Бібліодрайв: для молодих, активних, модних" розкриє для вас секрети ділового успіху та спілкування, познайомить з титанами та інноваторами сучасної економіки, навчить створювати власні веб-сайти, організовувати бізнес та ще б. цікавого!

А тематична поличка "Про все на світі, що люблять діти!" познайомить вас з цікавими дитячими енциклопедіями.

Тож поспішайте до бібліотеки за новими знаннями!

Бібліотерапія

Науково підтверджено, що читання – потужна оздоровча процедура, тому в провідних клініках світу навіть ввели новий метод лікування – бібліотерапію.

Бібліотерапія як засіб допоміжного лікування використовується у багатьох країнах світу (США, країни Європи та Азії). На професійній основі здійснюється медиками та бібліотекарями, які володіють теорією та практикою лікування читанням. Об’єктами впливу бібліотерапії є дорослі і діти – як здорові фізично, але з травмою душі, так і люди, які мають аномалії в розвитку, вади зору, слуху тощо.

Наприклад, 2013 р. у Великобританії затверджена державна програма, відповідно до якої лікарі можуть призначати пацієнтові в якості лікування книгу зі спеціально створеного списку рекомендованої літератури (для кожної психологічної проблеми прописується своя книга, яку легко можна відшукати у бібліотеках країни), а фахівці асоціації читання рекомендують читати книги із затвердженого списку самостійно.

Лікувальну книгу, при бажанні, може підібрати для себе кожен. Потрібно лише пам'ятати головні принципи бібліотерапії: твір має бути захоплюючим, а читання   має не тільки приносити задоволення, але і змушувати думати. Бажано, щоб головний герой потрапляв в ситуації, подібні до тих, що траплялися колись з вами і переживання про які турбують вас до сих пір. Також книга повинна або вселяти оптимізм і віру в краще, або омивати душу, залишаючи відчуття світлого смутку.

В Україні бібліотерапія також знаходить практичне застосування у бібліотеках: укладаються рекомендаційні списки літератури, організовуються книжкові виставки тощо.

 Ми підготували для вас книжкову виставку-пораду:

 Класична література. Розмірена  розповідь дає відчуття стабільності. Чужі помилки змушують задуматися про свої. Показання: універсальний засіб при стресах, неврозах, нав'язливих станах.

 Детективи і пригоди. Тренують уважність, логіку, посидючість, спостережливість. Закручені сюжети добре відволікають від сумних думок і проблем. Показання: при нав'язливих станах, психозах.

 Наукова фантастика, фентезі. Розширює межі можливого, загострюючи до крайності ситуації і вчинки, дають можливість пацієнту прийняти без страху свої думки і бажання і допускати їх наявність у інших. Показання: при фобіях (страхи). Настійно рекомендується пацієнтам, що живуть «в футлярі» і за суворим розкладом.

Поезія. Чіткий ритм нормалізує процеси, що протікають в організмі. Вірші налаштовують на позитив, вселяють віру в свої сили. Показання: при депресіях. Читання віршів використовується в логопедичних заняттях при відновленні після інсульту.

Казки і фольклорна література. У легкій формі навчають правилам спілкування, вчать спостережливості. Показання: при гіперактивності у дітей і хронічному непослуху важких підлітків.

Гумористична література. Знімає тривожність, вчить безконфліктної техніці спілкування. Показання: підліткам – в перехідному віці; підвищує настрій в післяопераційний період.

Філософська і духовна література. Дає уявлення про цілісність світу і місце людини в ньому. Показання: при гострих стресах, хронічних депресіях.

Тож обирайте книжкові ліки!

До Всеукраїнського дня бібліотек

Шановні читачі, до Всеукраїнського дня бібліотек ми підготували для вас багато цікавинок. На вас чекає:

- святкова інсталяція «Книжкове містечко»;

-виставка поробок у техниці букфолдінг «Книжкові дива»;

- виставка  закладок, забутих вами у бібліотечних книжках;

-виставка-порада «Книжкова терапія»;

- книжкові гороскоп та передбачення  тощо.

Не пропустіть, буде цікаво!

Бердянці, які підкорили світ

Напередодні Дня народження нашого міста ми підготували для вас розповідь про відомих бердянців:

Володимир Аронович Хавкін (1860-1930)

Ім'я видатного вченого-мікробіолога і епідеміолога Володимира Ароновича Хавкіна, що врятував людство від чуми і холери, увійшло в усі фундаментальні енциклопедії світу. Заслуги Хавкіна перед наукою і людством були визнані всіма академіями Євразії.

Народився В.А. Хавкін 15 березня 1860 в Одесі в родині вчителя Казенного єврейського училища Арона Хавкіна і його  дружини Розалії. Але крайня потреба змусила родину змінити  місце проживання. Вони переселилися з галасливої  Одеси до нашого тихого Бердянську. Саме в Бердянську почалося становлення особистості Володимира Ароновича, було закладено  фундамент його характеру і світогляду. Ось чому бердянці вважають його своїм земляком, а сам учений вважав себе бердянцем.

Навчався Володимир Аронович в Одеському університеті. Працював у лабораторії Іллі Мечнікова спочатку в Одесі, а пізніше в Парижі. У Франції винайшов протихолерну вакцину. Уряд царської Росії відмовився застосовувати винахід політичного противника російської імперії. Після відмови застосовувати протихолерну вакцинацію в ряді країн Європи, Хавкін з 1896 року працював в Індії, де створив першу в історії вакцину проти чуми. Зусилля вченого знайшли підтримку уряду Великої Британії. Слід зазначити, що експерименти з винайденими вакцинами Хавкін найчастіше проводив на своєму організмі. В Індії було вакциновано понад 4 мільйонів людей. Видатний вчений був призначений головним бактеріологом країни та директором Бомбейської протичумної лабораторії. Пізніше ця лабораторія була перетворена в Інститут Хавкіна.

 Хавкін обраний почесним членом багатьох наукових товариств та академій країн Європи та Азії. За рік до смерті він заповів власні кошти (500 тисяч доларів) на створення фонду заохочення молодих наукових талантів, який існує й досі. В Ізраїлі комітет пам'яті Хавкіна організував урочисту посадку 1000 дерев у знаменитому Лісі миру імені Кеннеді, де відтепер розташований меморіальний гай Володимира Хавкіна.

Більш детальний життєпис Володимира Ароновича ви зможете знайти на сторінці нашого блогу: http://cbslibrary5.blogspot.com/2015/03/155.html#more

***

Юлій Дмитрович Енгель (1868-1927)

- відомий композитор, музичний критик, журналіст, літератор, фольклорист

Юлій Енгель народився і виріс у  Бердянську, тут навчався в гімназії. Пізніше він закінчив юридичний факультет Харківського університету, Московську консерваторію (1897).

З 1897 до 1918 року завідував музичним відділом в московській газеті «Русские ведомости». Був редактором музичних статей в Енциклопедичному словнику Граната, перекладачем спеціальних книг з музики. Переклав з німецької музичний словник  Г. Рімана і додав до нього російський відділ. Був одним із засновників народної консерваторії в Москві (1906 рік). Автор статей про М. А. Римського-Корсакова, П. І. Чайковського, С. І. Танєєва та ін. Автор величезної кількості музичних статей та музичних творів (романси, фортепіанні п'єси та інше). Дізнатися більше про Юлія Дмитровича можна на сторінках нашого блогу: http://cbslibrary5.blogspot.com/2013/04/145.html#more

***

Яків Соломонович Хаст  (1873-1953)

 - російський і радянський художник-портретист

Народився Яків Соломонович у Бердянську в 1873 році в сім'ї ремісника-червонодеревника. Йому було близько 6-ти років, коли батьки звернули увагу на художні здібності хлопчика, і після закінчення Бердянської чоловічої класичної гімназії відправили сина вчитися в Одеську художню школу на архітектурне відділення. В ті часи ця школа славилася високою якістю навчання, в ній викладали відомі художники Г.О. Ладиженський і К.К. Костанді. Пізніше у цих викладачів навчався і інший наш земляк – І.І. Бродський.

У 1892 році Яків Соломонович закінчує Одеську художню школу і відправляється продовжувати свою освіту до Франції, де вступає в Паризьку національну академію витончених мистецтв, навчається у відомого живописця і скульптора Жана-Леона Жерома. Молодий художник поринув у життя Парижа, став свідком великих культурних подій, потоваришував  з молодими Марком Шагалом і Амедео Модільяні.

У 21 рік Яків екстерном закінчив академію. Навчання в ній, спілкування з художниками французької школи справили величезний вплив на всю творчість молодого художника. Його майстерність визнавали французькі критики. У 1898 році роботи Я.С. Хаста вперше були представлені в Паризькому салоні на Єлисейських полях, де згодом виставлялися аж до 1914 року. У 1905 році на Всесвітній виставці в Бельгії була представлена ​​персональна виставка робіт Якова Соломоновича. За картину«Паризький слуга»вінбувудостоєнийзолотоїмедалііГран-прі. Багато з експонованих тоді картин були придбані для приватних колекцій, що означало визнання художника. У Парижі Я.С. Хаст познайомився з видатним ученим Луї Пастером, на замовлення якого  виконав багато малюнків для анатомічних атласів і статей на медичні теми. У 1914 році Яків Хаст приїжджає в Бердянськ провідати батьків. Але в цей час почалася Перша світова війна, його мобілізують в армію і відправляють на фронт. Після важкого поранення Я. Хаст повертається до Бердянська. Для поїздки до Франції потрібні були гроші, і він працює викладачем французької мови, дає приватні уроки малювання, пише портрети. Одна з найбільш відомих робіт того часу – портрет бердянської юної красуні Люсі Беренфус, в яку незабаром буде закоханий майбутній письменник Микола Островський, який лікувався у її батька, доктора Володимира Беренфуса. На жаль, мрія про повернення до Франції не здійснилася. У 1917 році в Росії відбулася революція, а потім і  громадянська війна, іноземна інтервенція, роки розрухи, потрясінь… Тож Яків Соломонович був вимушений залишитися вдома. Він  почав викладати креслення і образотворче мистецтво в педагогічному технікумі, створив приватну художню студію, в якій перші навички отримав Петро Бєлоусов – майбутній народний художник РРФСР, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР.

Земле бердянська, рідний мій краю!

17 вересня Бердянськ святкуватиме 192-й день народження та 76 річницю з дня визволення міста від німецько-фашистських загарбників, з цього приводу у нашій бібліотеці відбувся тематичний захід для учнів ЗОШ № 5. Діти дізналися історію заснування Бердянська, познайомилися з гербом та флагом рідного міста, цікавими пам’ятниками тощо. Також дітлахи відгадували загадки та складали пазли.

Пропонуємо переглянути, як це було:

Зачарований Україною...

Наша культура багата талантами. Однак далеко не всі вони реалізувалися: одні змушені були відмовитися від себе і своїх переконань, інші – емігрували або були репресовані. Олександр Петрович Довженко – один з небагатьох, який зміг і при таких умовах стати художником світової величини, ім'я якого входить в усі енциклопедії, антології світового кіномистецтва.

Нерідко Олександра Петровича порівнюють з видатними майстрами епохи Відродження, які були одночасно і художниками, і поетами, і архітекторами, і натуралістами. Його ще називають українським Мікеланджело, українським да Вінчі, засновником українського кінематографа. Адже він був людиною багатогранного таланту: геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із засновників радянської і світової кінематографії, оратор, етнограф і фольклорист, мистецтвознавець, філософ . Він написав 12 кіноповістей, створив 13 фільмів; його перу належить близько двох десятків оповідань, 2 оригінальні п'єси, велика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій, аналітичних робіт з питань кіномистецтва, живопису, архітектури ....

Довженко народився 10 вересня 1894 року на околиці містечка Сосниця Чернігівської області над річкою Десною в родині козака-хлібороба. Про дитячі роки майбутнього художника можна найкраще дізнатися з автобіографічної кіноповісті "Зачарована Десна". Письменник змальовує батька і матір, діда та прабабу,  свій будинок і своє життя.

Навчався в Сосницькій початковій школі, а потім – у початковому чотирикласному училищі. Йому здавалося, що може все: мріяв про архітектуру, живопис, плавання морями, учителювання. Закінчивши училище на відмінно, в 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту.

Протягом 1914-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику у Житомирському вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл.

У 1917 р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив до Комерційного інституту, а коли в місті відкрилася Українська академія мистецтв, вступив до неї. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни.

З осені 1921 р. О. Довженко працював на посаді секретаря губернського відділу народної освіти, завідував відділом мистецтв, організував профспілку працівників освіти, а також був комісаром у Першому державному драма-тичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.

Незабаром він перейшов на дипломатичну роботу. З 1921 р. служив в українському посольстві у Варшаві. Наступного року – в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва  України у Німеччині. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в Берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

Повернувшись до Харкова від осені 1923 до літа 1926 рр. працював художником-ілюстратором в редакції газети «Вісті ВУЦВК», був автором політичних карикатур, які підписував псевдонімом «Сашко».

О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Тоді ж почав створювати плакати для української кіноорганізації ВУФКУ і дедалі більше захопився перспективами кінематографії.

Доля подарувала Олександру Петровичу чимало випробувань, крутих віражів, дивовижних знайомств і звершень. Але одне залишалося незмінним - він ніколи не переставав вчитися, підніматися над самим собою, гіркотою епохи, в яку йому випало жити і творити.

Коли Довженко виповнився 31 рік, за плечима у нього було і учительство, і робота на посаді комісара театру, і місія радянського дипломата в Берліні, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. До всього він прагнув, все хотів зрозуміти, випробувати. Враження було таке, ​​що він завжди продовжував шукати свій шлях у житті. Олександр Петрович інтуїтивно відчував, що саме кіно – його природна стихія, тому цей вибір був вірний. Не випадково Юрій Яновський сказав: «Довженко знайшов те, чого він шукав, і чого не дала йому ні берлінська наука, ні перо журналіста. Він знайшов полотно, на ньому фігури і образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і люблять ... ».

Уже перші серйозні фільми Олександра Петровича викликали яскравий інтерес до його таланту не тільки в колишньому СРСР, а й у багатьох країнах Європи та Америці. І його визнали оригінальним новатором в світовому кіномистецтві. Дуже високу оцінку новацій О. Довженка висловили відомий російський кінорежисер С. Ейзенштейн, відомі українські поети і письменники М. Рильський, М. Бажан, О. Вишня, зарубіжні кінокритики.

У 1930 р. О. Довженко зняв картину «Земля» - своєрідний гімн героїзму праці на землі, глибині й силі людських думок, почуттів, пристрастей. В стрічці, яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу, автор змалював запеклу класову боротьбу, новітні перетворення на селі. Але на батьківщині робота О. Довженка була нещадно розкритикована - «Землю» заборонили в Україні. Попри все, О. Довженко продовжував мріяти, писати, говорити з екрану про минуле та майбутнє України. Після прем’єри в Берліні про О. Довженка опублікували 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти назвали митця «Гомером кіно». В Радянському Союзі стрічку реабілітували лише в 1958 р., після того, як «Земля» ввійшла до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. І до цього дня цей фільм не втратив своєї дивовижної художньої досконалості та естетичної сили. Не випадково деякі вважають, що сучасники «не доросли» до розуміння О. Довженка, що справжнє його пізнання ще попереду.

Цього ж 1930 р. разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцевою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. Картини також з великим успіхом демонструвалися в  Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині.

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. У 1932 р. О. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван». Конфлікти О. Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострилися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 р. працював на «Мосфільмі».

У 1935 р. О. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери головних героїв. У 1940 р. О. Довженко працював у Західній Україні над документальними фільмами про возз’єднання українських земель «Визволення» та «Радянська Буковина». Він мріяв про створення фільму «Тарас Бульба» за М. Гоголем, але на перепоні стала Велика Вітчизняна війна.

Олександр Петрович виїхав в евакуацію, проте рвався на фронт. Спочатку був спецкором газети «Красная звезда», писав оповідання, статті, листівки, потім став керівником фронтової кіногрупи.

Протягом 1941- 1945 pp. фронтові враження О. Довженко виливалися не лише в статті, частину яких так і не було опубліковано, а й у низку патріотичних новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна», «На колючому дроті» та ін. На матеріалах фронтової кінохроніки митець створив документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) і «Перемога га Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель».

З першого дня війни Олександр Петрович вів щоденник. За кожну його сторінку в ті часи автор міг не тільки потрапити до таборів ГУЛАГу, а й позбутися життя. Всі думки і помисли митця, висловлені в цьому документі епохи, глибокі й сповнені філософського осмислення сучасного і майбутнього України.

Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був заборонений Й. Сталіним, а О. Довженку було заборонено повертатись в Україну. Саме в період від 1943-го до 1951 рр. доля митця була драматичною: він був звідусіль виключений і вигнаний, відірваний від України.

Незважаючи на всі складнощі, творча діяльність митця була напруженою та інтенсивною. Сценарій про життя І. Мічуріна шість театрів попросили переробити для сцени - так з’явилася п’єса «Життя в цвіту» (1948).

За «ідеологічно правильний» біографічний фільм «Мічурін» (останній твір О. Довженка) митець у 1949 р. одержав Сталінську премію другого ступеня, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».

У цей період митець створив художньо-документальний фільм про Вірменію «Країна рідна» з власним дикторським текстом, почав роботу над романом «Золоті ворота», написав п’єси «Молода кров», «Міра життя», оповідання «У полі», «Слава», «Сіятель» (1946), сценарій «Прощай, Америко!» (1950) і «Відкриття Антарктиди» (1952), завершив п’єсу «Потомки запорожців» («На зламі тисячоліть» (1953)), кіноповість «Зачарована Десна» (1954-1955), розпочату ще 1942 р. Протягом 1949-1956 pp. викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), працював у сценарній студії, допомагаючи кінодраматургам-початківцям.

Незважаючи на загострення хвороби серця, восени 1951 р. О. Довженко поїхав у Каховку, на будівництво греблі. Побачене там митець планував відтворити у кінокартині «Поема про море». У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу     О. Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. Але здійснити задумане Олександр Петрович не встиг - він помер 25 листопада 1956 р.

Похований Олександр Петрович на Новодівичому цвинтарі у Москві. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Делегація з України привезла сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».

У 1957 р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка.

Фільми «Поема про море» (1958), «Повість полум’яних літ» (1960) і «Зачарована Десна» (1964) поставила вже його дружина Ю. Солнцева. Крім того, вона зняла стрічки «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів О. Довженка.

Ім’я О. Довженка присвоєно Київській студії художніх фільмів (1957); іменем митця названо одну з вулиць м. Києва (1959); у Сосниці, в батьківській хаті митця, створено Літературно-меморіальний музей О. Довженка  (1960); у Києві на будинку, де мешкав О. Довженко в 1935-1941 рр., встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом митця (скульптор М. Вронський) (1960); при Київській кіностудії відкрито музей і пам’ятник О. Довженку (1964); затверджено Золоту медаль ім. О. Довженка «За найкращий патріотичний фільм» (1972); Інститут теоретичної астрономії Російської Академії Наук присвоїв планеті під № 4520 ім’я О. Довженка (1977); встановлено Державну премію України ім. О. Довженка в галузі кінематографії (1994).

1994 року створено Національний центр О. Довженка, роботу якого зосереджено на збиранні та збереженні фільмів (національного кіно) та поширенні кінострічок (насамперед українських), їх популяризації серед населення. Саме цей центр у 2006 р. завершив роботу над переведенням фільмів О. Довженка у формат DVD.

У 2004 р. Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110-річчю від дня народження О. Довженка. У Києві, на території Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, росте яблуневий сад. Посаджений майстром понад піввіку тому.

Наведемо кілька характерних цитат про творчість Олександра Петровича Довженка:

- «Слов'янство поки дало світові в кінематографі одного художника-мислителя і поета» (відомий артист Чарлі Чаплін);

- «Довженко належить всьому світу і дійсно є самим великим художником планети» (Д. Робінсон, кінорежисер);

- «Довженко - рідкісний приклад гарячої відданості художника народу, своїй нації. Його творчість - неповторна. Він родоначальник не тільки в кіно, але і в літературі... »(Б. Аменгаль, французький культурний діяч).

- «Довженко - як письменник, поет слова і кадру. Віртуоз монтажу, міфотворець, мислитель, теоретик - творив на тих висотах духу, де зустрічаються не лише великі сучасники, а й великі всіх часів» (А. І. Дзюба);

- «Творчість Довженка - це передусім він сам. Незмінне враження, яке справляв Олександр Петрович на кожного, хто бачив його вперше,  було:  яка обдарована людина!  При цьому інколи й не знали, в якій саме галузі  ця людина працює, а от враження надзвичайної обдарованості виникало зразу» (М. Рильський);

- «Талант пристрасний, благородний, вольовий і водночас глибоко ліричний, що завжди прагнув до пластичного втілення своїх ідейно-художніх задумів» (Леон Мусейнак).

Висловлювання О. П. Довженка, які стали крилатими:

-  «До найрідніших треба зберігати любов у серці, вклонятися їхній пам’яті не раз і не два – усе життя!».

-  «Життя прекрасне, … саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».

Фильмы о учебе и мотивации

Подборка кинолент, которые перенесут вас в школьные (студенческие) года или же станут отличной мотивацией к получению новых знаний:

Общество мертвых поэтов (США, 1989)

Культовый фильм с отличным актерским составом (Робин Уильямс, Итан Хоук, Роберт Шон Леонард), снятый по сценарию, отмеченному американской киноакадемией. Картина рассказывает о частной школе для мальчиков, в которой появился новый учитель литературы. Он поможет своим ученикам не просто научиться высказывать свое мнение, а, в первую очередь, уважать самого себя и обрести уверенность.

Школьные узы (США, 1992)

В центре событий Дэвид Грин, который даже мечтать не мог о том, чтобы попасть в самый престижный колледж Америки, однако ему повезло и его приняли — благодаря достижениям в спорте. Но у молодого человека есть тайна, которую он не может рассказать. Волей судьбы эта тайна стала известна всем, и вчерашние друзья становятся врагами. Фильм замечателен не только сюжетом, но и возможностью посмотреть на молодых Брендана Фрейзера, Мэтта Деймона и Бена Аффлека.

Опасные умы (США, 1992)

Еще один фильм на тему воспитания трудных подростков с обаятельной Мишель Пфайффер в главной роли. Картина-экранизация автобиографической книжки ЛуЭнн Джонсон. После службы в морской пехоте эта «железная леди» пришла работать в школу для неблагополучных детей, где навыки армейской службы ей уж точно пригодились.

Запах женщины (США, 1992)

Фильм снят по роману Джованни Арпино «Мрак и мёд» (1969). Исполнитель главной роли Аль Пачино за актёрскую работу в ленте удостоился премий «Оскар» и «Золотой глобус».

Молодой парень по имени Чарли Симс, учащийся в престижной школе, решает подработать на праздники. Он устраивается к семейной паре присматривать за их слепым родственником, пока те будут отсутствовать. Этим человеком оказывается отставной полковник, потерявший зрение в результате несчастного случая на службе. Как только родные полковника покидают дом, выясняется, что он не намерен проводить выходные на веранде, а хочет отправиться в Нью-Йорк, и как следует там отдохнуть, ни в чем себе не отказывая. Чарли не остается ничего другого, как поехать с ним. Это путешествие навсегда изменит жизнь этих двух совершенно разных людей...

Умница Уилл Хантинг (США, 1997)

Двадцатилетний Уилл Хантинг работает уборщиком в Массачусетском технологическом университете, и почти все свободное время проводит с друзьями в барах. Однажды один из профессоров университета оставил для своих студентов на доске очень сложную задачу, и каждый желающий мог попробовать свои силы в ее решении. И в скором времени кто-то ее решил. Каково же было удивление, когда оказалось, что автор решения тот самый уборщик – Уилл Хантинг. С этого момента жизнь героя меняется кардинальным образом…

Императорский клуб (США, 2002)

Уильям Хандерт, персонаж Кевина Кляйна, с виду обыкновенный учитель, преподающий в колледже историю древнего мира и ставящий своей целью воспитать из юношей настоящих мужчин. Но однажды в класс мистера Хандерта приходит новый ученик Сэджвик Бэлл, сын сенатора, не признающий никаких авторитетов и не желающий учиться. Хандерт пытается перевоспитать зазнавшегося юнца, пока еще не поздно, но еще не знает, какую ошибку он совершит. Им предстоит вступить в нелегкую битву, которая будет завершена лишь через 25 лет после выдвинутых на первый план в фильме событий.

Учитель года (Канада, США, 2003)

В школу Фолбурк приходит новый учитель – мистер Ди. Он становится всеобщим кумиром. Молодой и харизматичный, да ещё оригинал по части всяких задумок. В коллективе школы находится полная его противоположность – мистер Уорнер, большой педант. Его цель – звание «Учитель года», а мистер Ди – это его главный конкурент. Уорнер даже начинает тайное сражение против всеобщего любимца. Кажется, что не избежать открытого конфликта. В жизни, вопреки планам, могут происходить события, круто изменяющие всё и всех.

Улыбка Моны Лизы (США, 2003)

Кэтрин Энн Уотсон (в исполнении Джулии Робертс), выпускница Беркли, получает место преподавателя истории искусств в женском колледже Уэллесли. Она амбициозна и прогрессивна, а вот среди руководства и преподавательского состава колледжа преобладают патриархальные взгляды. Со страстным энтузиазмом новый учитель бросается в борьбу за равноправие полов и оказывает огромное влияние на студенток, заставляя их по-новому взглянуть на роль женщины в этом мире.

Школа рока (США, Германия, 2003)

«Школа рока» — фильм о музыканте, который в отчаянном положении (его выгнали из группы) выдает себя за учителя и устраивается в элитную детскую школу. Все бы хорошо, но главный герой — настоящий рокер, поэтому вести монотонные уроки точно не в его стиле. Вот тут и начинается самое интересное!

Хористы (Франция, Швейцария, Германия, 2004)

Действие картины разворачивается в 1949 году во Франции. Главный герой фильма Клеман Матьё по призванию учитель музыки. Вот уже на протяжении долгого времени он не может найти себе достойную работу. Однажды Клеман принимает решение пойти работать преподавателем в интернат для трудных детей под названием «Дно пруда». В первый же день директор интерната хочет предостеречь нового учителя, и рассказывает ему, что учащиеся здесь дети очень злые и жестокие. Правда методы воспитания директора очень далеки от идеалов, и за каждый проступок детей он их серьезно наказывает, не пытаясь найти взаимопонимание, что только усугубляет и так тяжелое положение. Сам герой не является приверженцем таких методов, ведь он очень добрый и мягкий по натуре человек, и это помогает Клеману найти общий язык с детьми.

Хокинг (Великобритания, 2004)

Биографический фильм об университетских годах выдающегося британского ученого-астрофизика Стивена Хокинга с Бенедиктом Камбербэтчем в главной роли. Фильм увлечет не только тех, кто интересуется физикой, но и тех, кто и слова не поймет из озвученных теорий. Ведь лента, кроме всего, еще и о том, как человек теряет контроль над телом, но не теряет контроля над разумом, не теряет надежду и страсть к своему делу.

Любители истории (Великобритания, 2006)

Место действия — Йоркшир, 1983 год. 8 школьников-выпускников, получивших высшие баллы, с которыми они могут подать заявления в один из престижнейших вузов — Оксфорд или Кембридж, должны пройти курсы подготовки для поступления в эти престижные учебные заведения. Особый упор делается на историю. А помогают получить необходимые знания своим ученикам умудренный опытом педагог Гектор, миссис Линтон и приглашенный учитель мистер Ирвин, у каждого из которого свои методы образования и свои странности.

Триумф: История Рона Кларка (Канада, США, 2006)

Уехав из провинциального города в Нью-Йорк, Рон Кларк намеренно устраивается работать в самый тяжелый класс обычной средней школы в Гарлеме. Его дети — отбросы общества. По крайне мере, так считают все вокруг, директор школы, их родители, да и они сами. Но так не считает Рон.  Если вы соскучились не только по школе, но и по обаятельному Чендлеру из сериала «Друзья», то этот фильм точно для вас.