Vivat Library!: 9 листопада - День української писемності та мови

Єдиний скарб у тебе – рідна мова, Заклятий для сусіднього хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.
П. Куліш

Мова – це одне з чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: “Мова – це душа народу, а народ без мови не народ”.

За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’яноукраїнської, староукраїнської («простої мови»), церковнослов’янської (ХІV-ХVІІ ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.

Мова кожного народу

неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші — трелі солов’я.

На своїй природній мові

і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві

по-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

колосисту — на віки —

українську рідну мову

в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас, —

бо ж єдина — так, як мати, —

мова в кожного із нас!

(О. Забужко)

Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.

Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова – літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість

Мова, наша мова – мрійнику – жар-птиця,
Грішнику – спокута, спраглому – криниця.
А для мене, мово, ти – як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе

Мова наша, мова – пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"

Я без тебе, мово, – без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.

(Юрій Рибчинський)

Тому в 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної.

Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(М. Рильський)

У листопаді 1997 року був виданий указ Президента України “Про День української писемності та мови”. За ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації суспільства цим актом встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця.

Вітаємо всіх зі святом української мови та писемності! Зберігайте та плекайте рідну мову!