1880
року в Одесі вийшла унікальна наукова розвідка польського і російського
філолога Михайла Красуського "Древность малороссийского языка", де
українська мова розглядається як праматір народів Індії та Європи. Колосальні
знання багатьох мов привели вченого до висновку, що українська мова старша за
грецьку, латинську, старослов'янську мови. Аргументацію неординарної думки
вчений розпочинає з доказів походження чисел, якими користуються арійські
народи, матеріалом української мови. Число один (1), на думку автора книжки,
походить від українського одвін, яке з часом перетворилося на один. Таким чином
утворено назви чисел в італійській, грецькій, німецькій мовах, у санскриті і
т.д. Автор порівняв і звуки у індоєвропейських мовах. Наприклад, наші слова
"багато", "був", "вітання", а в санскриті —
"багута", "бгу", "віта". Один із висновків
вченого такий: "... все, що я
виклав, здається, не припускає сумніву в тому, що, як малоросійська, так і
російська мови розвивалися самостійно". Отож, донедавна твердження
учених про мову старослов'янську як основу мови українців, білорусів та росіян
можна піддати сумніву.
Букварі
Перший
друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов'янського письма» і побачив світ
у Вільні в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник,
який містив 1061 слово.
Першим
букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у
Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів,
зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник,
який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського
університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974рр.
Граматика
Найдавніша
в Україні граматика під назвою «Граматика доброглаголиваго еллинословеского
язик» була видана Ставропігійською друкарнею Львівського братства у 1651 р.
Першою
відомою нам граматикою старої української мови є «Граматика словенская...»
І.Ужевича. Рукопис, датований 1643 p., виданий фототипічним способом у перекладі
сучасною українською мовою у 1970р.
Першу
друковану граматику української народно-розмовної мови — «Граматику малороссийского
наречия» - випустив у 1818 р. у Петербурзі С. Павловський.
Підручник
Першим
вітчизняним друкованим підручником була «Азбука», надрукована першодрукарем І.
Федоровим у Львові 1574 р. Це був також перший друкований підручник у східних
слов'ян (див. також «Букварі»).
«Найдовговічніший»
підручник
За «Граматикою словенською», створеною у 1619
р. Мелетієм Смотрицьким — викладачем Київської братської школи, навчалися учні російських, українських і
білоруських шкіл протягом майже 150 років. М. В. Ломоносов назвав її «вратами
вченості».
Словники
Перший український словник, «Лексис з
тлумаченням слов'янських слів на просту мову», складений після 1581 р.
невідомим автором, лишився в рукописі. Він містив 896 слів. Автор підшив його
до «Острозької Біблії», яка вийшла 1581 p., і в такому вигляді словник дійшов
до нашого часу.
Перший
друкований словник української мови з'явився у Вільні 1596 р. Лаврентій Зизантій видав
буквар «Наука до читання й розуміння слов'янського письма» і додав до книжки
«Лексис», тобто словник, який містив 1061 слово. Церковнослов'янські слова тут
пояснюються простою українською мовою, яка майже тотожна теперішній.
Перший
друкований український тлумачний словник «Лексиконь славеноросскій и ймень
тьлкованіе» випустив 1627 р. у Києві Памво Беринда. Поряд з
церковнослов'янською лексикою він містив й українську народнорозмовну лексику,
переклад і тлумачення близько 7000 слів.
Перший
ґрунтовний словник української мови «Словар української мови» в чотирьох томах
вийшов у Києві в 1907—1909 pp. Співукладачем, упорядником та редактором цього
видання, що вважається вершиною українського дожовтневого словникарства, є Б.
Д. Грінченко. В українській лексикографії це видання залишалося найповнішим і
найавторитетнішим зібранням української лексики протягом півстоліття.
Перший
історичний словник
У
1977-1978 pp. вперше в історії нашого народу був виданий «Словник
староукраїнської мови XIV— XV ст.», створений львівськими науковцями на основі
численних пам'яток письменства.