четверг, 6 мая 2021 г.

Вірші, присвячені Другій світовій війні


 

Напередодні Дня пам’яті та примирення та Дня Перемоги над нацизмом пропонуємо до вашої уваги невеличку добірку україномовних віршів про війну:

***

Будь славен День,

Коли над світом

Сплелись в зеніті торжества

Салютні вистраждані, квіти –

Веселка післягрозова!

Солдат сходив

Тяжкі дороги

І мир – врятоване дитя –

Він до колиски майбуття

Підніс у сяйві Перемоги.

Будь славен День –

Безсмертний рятай,

Червонозоряне чоло!

Це від твоїх священних латів

Світання миру пролягло.

Це твій гучний весняний подвиг

Пустив пагіння в наших днях

Струмить народних звершень шлях -

І чути завтрашнього подих.

Будь славен День –

Побідний День!

(Г. Левицький)

***

Сплять солдати в степах

Під волошковим небом Європи,

А розквітлому щастю немає ні меж, ні кінця.

Біля Волги й Дніпра заросли чебрецями окопи,

Тільки в шрамах солдатських печаляться наші серця

(Д. Луценко)



***

Стала пам’ять людська обеліском

Плането наша:

Села і міста,

І вічне небо, і вода пречиста,

Моря величні,

І земля свята –

Аби народ мій похитнувсь, не вистояв,

І випустив із рук свій меч і стяг,

І, двадцять міліонів поховавши,

Не повалив до ніг своїх рейхстаг, -

Яким воно було б, сьогодні наше?

Братів згадаймо, поцілуймо матір,

І пригорнімо воїнів – батьків

І вчімось їхні рани шанувати,

Бо нас би з вами просто не було,

Ми не топтали б ряст на цьому світі.

Сини солдатські, повоєнні діти,

Схилим перед солдатами чоло.

(Г.Світлична)

***

Прости Вітчизно!

 

Прости рядовому, Вітчизно кохана, -

З іменням твоїм я пішов на війну.

Прости, що не вмер я славною смертю

На полі бою... Прости, як вину.

 

Я й порошинки твоєї не зрадив,

Інакше - нікчемно б я жити став.

Волхов є свідком: я не злякався,

Клятви священної не сплямував.

 

Я не злякавсь, коли кулі й снаряди

Падали, наче смертельні дощі.

В час, коли трупами поле вкривалось,

Не розгубився, не втік у кущі.

 

В час, як попереду, справа і зліва

Шлях відрізали, змикалось кільце,

Груди мої обливалися кров'ю,

Та я до кінця був твоїм бійцем.

 

Я бачив, як смерть все ходила за мною,

І я говорив їй: - Коси ж до пуття!

Підходь, одного я від тебе хочу -

Щоб не скінчити в рабстві життя.

 

Чи ж не писав я, дружино, до тебе:

«Ти не турбуйся і вір мені:

Крапля крові остання проллється, -

Та я не сплямую присяги, ні!».

 

А чи ж не я давав слово у віршах,

Ще як рушав на криваву війну:

«Смерті - з ненавистю посміхнуся

Навіть тоді, як востаннє дихну».

 

Знай, що любов твоя, подруго мила,

Муки полегшить в смертельній млі,

І про любов до Вітчизни й до тебе

Кров'ю, повір, напишу на землі.

 

А ще я казав, що спокійним буду,

Коли за Вітчизну згорю дотла...

Вір же, Вітчизно: ця моя клятва

Живою водою для серця була.

 

Та доля лиха насміялася з мене,

Краще б мене пронизав багнеті

Що мені діять? В останню хвилину

Зрадив мені мій пістолет...

 

Себе скорпіон жалом убиває,

Пада на скелю беркут грудьми.

Хіба ж я не був таким беркутом, друзі,

Беркутом, що ненавидить пітьми?

 

Повір же, Вітчизно, що був таким я.

Коли остання хвилина прийшла, -

Зі скелі готовий був кинутись сміло,

Піднявши у небо два гордих крила!..

 

Що діяти? Раптом одмовивсь від слова

Мій пістолет... Мов на зло, занімів...

І ворог скував мені немічні руки

І курявим шляхом на захід повів.

 

З полону жадібно на схід дивлюся,

Мені що не день, то все гірш і гірш.

Та з серця беркута молодого

Полум'ям помсти дихає вірш!

 

І знову зоря над колючим дротом,

Мов стяг моїх друзів, що кличе жить!

Душа полонена горить не від рани, -

Кривавою ненавистю горить!

 

Тільки одна в мене є надія -

На непроглядну серпневу ніч.

Гнів до фашизму, любов до Вітчизни

Вийдуть з полону - волі навстріч!

 

Тільки одна є надія: з вами

Разом іти у вогні і диму.

Просить нескорене, зранене серце:

Дайте у битві місце йому!

(Джаліль М.)

***

Солдат

 

Упав солдат в бою нерівнім

На трав настелені мости...

Та поклялися друзі вірні

До Перемоги з ним прийти.

Й таки прийшли. О тій годині,

Коли настав кінець війни,

Він розписався у Берліні

Своїм багнетом на стіні.

Коли ж додому повертали,

Звільнивши од напруги світ,

До праці вірні друзі стали,

А він підвівся на граніт.

Підвівсь і став як образ слави

О тих, що ніч перемогли,

Щоб діти вільної держави

Рівнятися на них могли.

(Довгий О.)



***

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

Високу тишу стережуть.

 

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття!

 

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

У снах юнацьких не побув.

 

Хтось, може, має яку звістку,

Які несказані слова...

Тут на одному обеліску

Є навіть пошта польова.

 

(Ліна Костенко)

***

День Перемоги

 

У Європі буяє весна,

Зустрічаючи День Перемоги.

Ветеранам ще сниться війна

І жорстокі воєнні дороги...

Вже давно повернулись з війни

Ветерани на рідний Хрещатик,

Відродили державу вони

І навчили її захищати...

Ми сердечно вітаємо вас,

Ветерани війни світової!

Ви Європу творили для нас

З мирним небом над головою.

            (Мельников В.)

 

***

Воїнові

Коли затихне вітер у деревах

І води віддзеркалять рідний дім.

Коли по вікнах і столі твоїм

Заграє сонце в одсвітах рожевих

 

І мати, що устала із труни,

Тобі розчеше кучері русяві,—

Про дні, прожиті у диму і в славі,

Ти для сусідів слово розпочни.

 

Згадай про них, товаришів незмінних —

Степовиків, поморів, шахтарів,—

З незнаним часто передзвоном слів.

Але в одвазі й вірності єдиних.

 

Багато з них, немов стебло трави,

Ворожа сила в полі підкосила,

Але усіх вела вперед і гріла

Сурма неподоланної Москви.

 

І сам: ти впав був од тяжкої рани,

Та прапор полку у руці втримав,—

І орден серце мужнє осіяв

Героєві без плями і догани.

 

Великий гнів і непогасний пал

Тобі левину навівали силу,

Бо всі боролись за Отчизну милу,

Як за життя,— солдат і генерал.

 

Ти пам'ятаєш мури Сталінграда

І грізні громи Курської дуги,

Приніс ти на дніпрові береги

Гілля зелене батьківського саду!

 

Од Волги й Дону ніс ти до Карпат,

Свого народу здійснюючи волю,

Жадобу помсти, крик святого болю,

Син матері і брату — рідний брат.

 

Поглянь в вікно — твоя це перемога,

Це дружби й братства пам'ятник живий,-

Цей лан, цей сад, цей порив твій і мій,

Ця в безміри прокладена дорога.

 

Вершиться суд над душогубом злим,

Вінчає лавр чоло твоє стемніле,

І знову ти обличчя бачиш миле

В сусідськім колі крізь родимий дим.

 

Живе сім'я велика ї єдина!

Твій крок твердий усі світи потряс —

І на стіні до Пушкіна Тарас

Промовив: «Воскресає Україна!»

 

(Максим Рильський)

***

Їм вічна пам’ять…

Літа збігають ручаями,

А з ними й пам’ять

З різних дат…

Ждав передишок між боями

В атаках зморений солдат.

Він пригадав круті дороги,

Розтерзаний передній край,

Солдатські думи і тривоги,

Нестерпну лють ординських зграй.

І хлопців – друзів убієнних,

Що йшли на Захід крізь громи,

Простих, хоробрих і пісенних,

Що світ спасали від чуми.

…Нас небагато вже осталось,

Ми йдемо ротами в той світ,

І злигодні, що нам дістались,

Хай згадуються сотні літ…

Ми не забули їх імення,

Їх береже в серцях народ,

І все земне, і вдячне плем’я

Всіх паралелей і широт.

 (Л. Фастовець)

***

Перемозі

О, як тебе ми виглядали

Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,

Як ми для тебе засівали

Від ворога відбитий лан,

Які човни, які причали

Благословенній готували,

Яким напоєм налипали

Жадоби невтолимий жбан!

 

Клонилась мати при дорозі,

Простягти руку в далечінь,

Де на дощі і на морозі

Іржав синовній вірний кінь.

Земля здригалася в погрозі.

І омивали чисті сльози

Сипів, що впали на порозі

Життя майбутніх поколінь.

 

Коли під гордою Москвою

Ворожі пінились вали

І терези страшного бою,

Як світ, розгойдані були, –

Ми, сильні силою одною,

Попід Кремлівською стіною

Стояли, сповнені тобою,

Тобою дихали й жили.

 

Серед німих воронок чорних

У сталінградському диму,

В ділах, як юність, неповторних,

В гостях у смерті, як в дому,

Ми, військо друзів непоборних,

З ланів, з хребтів високогорних

Мололи ворога на жорнах

І пастку ставили йому.

 

Єдина воля нас живила,

Єдине сонце гріло нас,

Коли тупа ворожа сила

Отрути повіддю лилась,

Маляток білих кров'янила.

Дівчат неволею душила

І провіщала, чорнокрила,

Нам рабства час і смерті час!

 

Та в кузнях сивого Урала,

В сухому мареві степів,

В тумані тундри, що лежала,

Неначе мертва, вік віків,

Одна рука мечі кувала,

Орала, сіяла, збирала,

Щоб затупились чорні жала

У зловорожих літаків.

 

Т час настав, прийшла година,

Незнаменована пора,

Коли воскресла Україна,

Мов цвіт, обаполи Дніпра,

І грізна поплила лавина,

Злетіла зграя соколина

За батька мститись і за сина,

За те, що мучилась сестра.

 

Що для безсмертя народилось,

Від зброї смертних не умре!

Ми всі збратались і зсестрились,

Новим овіявши старе,

Ми всім народом ополчились,

Дніпро і Волга розгнівились –

І морем бурним покотились

До збаламученої Шпре!

 

Все чесне і живе на світі

Із нами стало в дружний ряд,

Щоб мертвородники неситі,

Сини злочинства, діти зрад,

Святою правдою побиті,

Навік неславою покриті,

Постали на суді в одвіті

За Ленінград і Сталінграді

 

І обернувшися весною, –

Та й ким же ще ти стать могла? –

Прийшла ти, рідна, з поля бою

До білосніжного стола,

І хліб лежить перед тобою,

Що певтомленною рукою

В змаганні з тугою-бідою

Солдатка сіяла й пекла.

 

Шумлять світи зеленим шумом

І жайворонками дзвенять.

Тече непереборним шумом

Тепла і праці благодать,

І не гуляти чорним чумам

По полю, всіяному сумом, –

Рости-цвісти народним думам,

Пшениці й пісні розцвітать!

 

Весняний гук іде в народі,

Що рідну землю засіва..,

Ой скільки тонів і мелодій!

Ой що ж то будуть за жнива!

Тремтить розбійник, никне злодій,

Почувши стогромове годі,

І сонце, що зійшло па Сході,

Огнями всесвіт залива!

 

(Максим Рильський)

 

***

САЛЮТИ МИРУ

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зістрічаєм свято -

Перемоги радісної день.

 

І встають у пам'яті дороги,

Ті, що довелося нам пройти,

Щоб багряний прапор Перемоги

Над рейхстагом гордо пронести.

 

І живуть у пам'яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

 

їх серцям - віками пломеніти

На червоних наших прапорах,

їх думкам - перемагать і жити

В наших творчих думах і ділах.

 

їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

 

І тому, коли надходить свято, -

Кожен рік у травні, навесні, -

Наші грізні бойові гармати

Салютують миру - не війні!

 

(Василь Симоненко)

***

 

Журавлі

 

Журавлі летять спокійним клином,

Розрізають синю височінь

І летять, курличуть безупинно

В далечінь, безкрайню далечінь.

Вийде мати одинока в поле;

В самотині піде по ріллі,

Уклоніться жінці сивочолій

Журавлі - солдати - журавлі

Повесні вона вас виглядає,

Як зоря з зоріє над селом,

І чекає, все ж таки чекає.

Може, син торкне її крилом.

 

(Уманець М.)

***

Зупинися!

 

Де б не був - в Москві, а чи Соренто,

Де б не був - в Парижі, чи Варшаві,

Зупинися біля монументу -

Де в граніт закута вічна слава.

Зупинися... Друже, зупинися -

Там твої батьки, а може, й діти...

Уклонися, низько уклонися

Тим, що вічно в серці будуть жити.

Не пройди, сучаснику, спокійно,

Квіти поклади на ці могили,

Кинь прокляття розпроклятим війнам.

И тих вшануй, які життя любили.

 

(Уманець М.)

***

Нам не треба війни

 

Нам не треба війни, не треба -

Ми за спокій і мир на Землі,

Щоб не коршаки в чистому небі,

А космічні пливли кораблі,

Щоб щасливо зростали діти

І не бачили жаху війни,

Щоб зловісний воєнний вітер

Був розвіяний вітром весни.

Вітром правди і сили людської -

Силу ту не здолати в віках -

Нас даремно лякають війною,

Міць народу - в народних руках!

Нам не треба війни, не треба -

Ми за спокій і мир на Землі.

Щоб не коршаки в чистому небі.

А космічні пливли кораблі.

 

(Уманець М.)

 

***

 

День Перемоги

 

Смак незабутній перемоги

Лунає досі у серцях.

Блиск переможної дороги

Дарує радість у роках.

Вони пройшли, вони здолали

Той шлях, жорстоких ворогів,

Неприязнь долі подолали,

Знайшли себе серед снігів,

Серед пустельних бур змагались,

З дощем и зливою злились.

Роки пройшли, вони лишились,

Вкраїну захищать клялись.

Під свистом куль ішли до цілі.

І вибух бомб, снарядів дзвін

Їм додавали сил у полі.

І далі йшов з вогнем загін

До перемоги, щоб відбити

Фашистів зло, звільнити світ

Від окупантів, щоби жити

Змогли спокійно, край щоб квіт.

Героїв мало вже лишилось,

Покрила скроні сивина,

А щастя у серцях з'явилось,

Лише в душі гримить війна.

На грудях ордени, медалі,

В строю їх чутно тихий дзвін.

Нам ветерани спасли долі -

За це їм наш низький уклін.

( Яресько Я.)

***

До Дня Перемоги

 

То був останній день, останній день свободи

Він закінчився так швидко наче і не був,

Неначе місяць, сонце й зорі зникли з неба назавжди

І вітер на прощання ледь листям шелеснув.

 

То був останній день, останній день свободи

Він віщував початок другої війни,

Коли на всіх казали: «враг народа», можливо це був ти,

Та ні! Ти ще не був у материнськім лоні, не жив тоді.

 

То був останній день, останній день свободи

І кров у ріки полилася, у моря,

І крики матерів над вбитими синами

Було чути крізь свист гармат. Так, так...

 

Небо рвало на шматки, землю вже давно порвало,

Танки по трупах повзли й їх кістки ламали.

Війна не чує болю і страждань, а людей умирало не мало.

Ніхто й ніколи не зможе всіх героїв перерахувати.

 

То був неначе поштовх, неначе сонце в землю ударяло,

Усіх людей те горе зачіпало, кров’ю друзів обливало.

І серце кожного здригалось вмить й ридало

Спокою день і ніч воно не знало, проклинало.

 

То був останній день, останній день свободи

Ніхто не знав, де той кінець і чи то він буде.

Збивались в купи всі народи

І виглядали чи Гітлер не іде.

 

Місяць був у повні, вовки вили по лісах,

Та ніхто не чув ту пісню зло віщого свята

Нарешті буде задоволена їх душа,

Отримають вони усі сповна.

 

І я, і я умру, ні я живу, тепер живу

Й страждатиму, нових ідей і промахів муки.

Не знаю як, але живем й вчорашнім днем умрем

Тепер останній день, останній день війни

 

Ніхто не знає нащо йому тепер чекати,

Які покари тепер у тюрмах відбувати.

Усі біжать у бій покінчити з кінцем,

Але увінчують кривавим їх вінцем.

 

Ніхто не знав про таємниці всіх страждань,

Про те, що ніхто не міг про це узнать,

А ми маєм забути про ті жахливі роки

То був останній день, останній день війни.

(Аніта Мізеб)

***

ДІТИ ВІЙНИ

 

За обрій сонечко сіда,

У небі спалахнула вже зоря.

Дідусь з цікавістю газети огляда,

Бабусенька зі мною поезії чита.

 

Тихо в бабусі я запитала:

- Як же дитинство у вас минало?

Чи вчились у школі? А цукерки були?

Чи мріяли швидше, як я, підрости?

 

Бабуся мене пригорнула до себе:

- Дорослими, внучко, ми рано ставали.

У віці такому, як ти, уже працювали -

Перемогу разом з батьками здобували.

 

Тяжко було у роки ті нам жити

Не про цукерки мріяли ми.

Діти просили у матері хліба,

А та зі слізьми дивилась на них…

 

Роки війни нелегко згадати,

Тим паче дитинство.. воно чи було…?

Бабуся далі не змогла доказати

Вийшла з кімнати, змахнувши сльозу.

 

Ми, перемоги нащадки, сьогодні,

Доземно вклонімось дітям війни

За синє небо, за сонце і зорі.

За мир, що нам дарували вони.

 

(Чуйко Тетяна)

 

Джерела:

http://memorial.4uth.gov.ua/the-great-patriotic-war-1939-1945/poesy

http://lib.vsau.org/old/text/our/pokazhchyky/vvv.pdf

http://www.bizslovo.org/content/index.php/en/biblioteka/167-poeziya/513-my-povernemos.html

https://vsh16.klasna.com/uk/site/kniga-pamyati.html

https://sites.google.com/site/memorial4uth/the-great-patriotic-war-1939-1945/poesy

 Зображення:

https://primorka.city/upload/article/o_1dv78tmt618b29p717qnt02jkr51.jpg

https://pon.org.ua/uploads/posts/2017-05/1493879673_den-peremogi-2017.jpg

Комментариев нет:

Отправить комментарий