27
вересня 2016 року в читальному залі Центральної бібліотеки м. Бердянська відбулася творча зустріч з
подружжям Ольгою та Андрієм Будугай з нагоди ювілею Андрія Олександровича.
На
зустрічі лунали пісні поета і барда Андрія Будугая. Були запрошені місцеві
поети, друзі подружжя, бібліотекарі. Звучали вітання, вірші, пісні, розповідь
про творчість подружжя.
На
сторінках нашого блогу вже була стаття присвячена чарівній супутниці по життю
та творчості пана Андрія – Ользі Дмитривні Будугай. Хотілося б більше
розповісти читачам і про Андрія Олександровича.
Андрій
Олександрович Будугай народився 23 вересня 1966 року у селі Московському
Ізобільненського району Ставропольського краю, в Росії. Але через деякий час батьки пана Андрія вирішили повернутися на на
Бердянщину (батьківщину матері).
Перші роки дитинства Андрій провів у бабусі Василіси в селі Бердянському Бердянського району. Потім – переїзд до батьків у Бердянськ, півроку відвідування дитсадка, а пізніше – шкільне дитинство, яке тісно пов’язане з 8-річним навчанням у Бердянській ЗОШ №4. Завершення навчання в школі припадає на 1981 рік. У тому ж році Андрій вступає на І курс стаціонару відділення плодоовочівництва-виноградарства в Бердянський технікум виноградарства й виноробства. Десь на третій курс припадають перші поетичні спроби.
Перші роки дитинства Андрій провів у бабусі Василіси в селі Бердянському Бердянського району. Потім – переїзд до батьків у Бердянськ, півроку відвідування дитсадка, а пізніше – шкільне дитинство, яке тісно пов’язане з 8-річним навчанням у Бердянській ЗОШ №4. Завершення навчання в школі припадає на 1981 рік. У тому ж році Андрій вступає на І курс стаціонару відділення плодоовочівництва-виноградарства в Бердянський технікум виноградарства й виноробства. Десь на третій курс припадають перші поетичні спроби.
У
березні 1985-го року закінчив технікум. Пропрацювавши кілька тижнів робітником
виноградарної бригади в Одеській області, пішов служити в армію водієм. Служба проходила
в Ленінграді, що дало Андрієві можливість значно підвищити свій культурний
рівень: практично постійні відрядження, перебування в середовищі
військово-медичної інтелігенції, можливість спілкуватися з багатьма людьми
зовсім різного плану, відвідувати всесвітньо відомі музеї, ходити на концерти,
в театри, в найкращі кінотеатри – усе це разом взяте не могло не накласти
відбиток на свідомість людини, яка хоч трохи тягнеться до світлого.
Після
демобілізація в 1987 р. і вступу до зооінженерного факультету Української сільгоспакадемії в
Києві (нині – Національний аграрний університет) потрапив на цикл зустрічей, які носили назву
«Зоряний ключ». Вів їх письменник Олесь Бердник, а допомагав його друг і
видатний кобзар Василь Литвин. Відвідання цих зустрічей, пізнавальних лекцій
товариства «Знання» в Київському планетарії, Будинку вчених, відвідування
театрів, концертів, музеїв, знайомства з цікавими людьми – це був якісно новий
етап у становленні Андрія, який водночас можна назвати логічним продовженням
того, з чим він зіштовхнувся в Ленінграді. У цей же період Андрій за допомогою
друга Валерія Маринченка почав грати на гітарі, що незабаром його підштовхнуло
писати не тільки вірші, але й пісні – тексти й мелодії до них.
У жовтні
1994 року Андрій Олександрович повертається до батьків у Бердянськ. Через пару
місяців шлях приводить Андрія в народний театр юного глядача «Данко» при
міському палаці культури, де він знайомиться з багатьма цікавими людьми, у тому
числі й з Ольгою Дмитрівною Ковтун (в майбутньому Будугай), викладачем
української літератури в Бердянського держпедінституту й водночас ведучої
дитячої передачі «Веселка» на місцевому телебаченні, на якому вона працювала за
сумісництвом уже другий рік, з самого моменту його створення (спочатку як
диктор, а потім вже як ведуча авторської передачі).
