«…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без
сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він
робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість
– творячи свої легенди й міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини
надісторичної ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися
вони й у випадку Крут…»
Євген Маланюк
Десятиріччями
історія бою під Крутами або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як
у закордонній, так і у вітчизняній історіографії; була суперечливою і кількість
полеглих – від кількох до декількох сотень…
Але незважаючи
на це, трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом
патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.
Тож
напередодні Дня вшанування пам’яті Героїв Крут пропонуємо
вашій увазі невеличку добірку віршів, присвячених подіям січня 1918 року:
Богдан-Ігор Антонич
«Крутянська пісня»
Спом'янімо в пісні славу
Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в
майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!
Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.
Крути! Крути! Час розплати
близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший
день.
Крути! Крути! Мужність і
посвята,
вірність, що міцніша понад
смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!
|
Похорон героїв Крут |
Олександр
Олесь «Під Крутами»
Ще
до хутора далеко.
Натомився...
шкода ніг...
Сніп
під голову поклав я
І
у чистім полі ліг.
Срібним
лебедем у хмарах
Місяць
весело купавсь,
Пір'я
струшував із себе,
Може,
сонцю усміхавсь.
Не
згадаю, що до мене
Вітер
тихо шепотів:
Мозок
стомлений не вловить
Тихокрилих
навіть слів.
Я
заснув і спав, як камінь.
Коли
чую — хтось прибіг
І
схопив мене за руку.
Я
отямитись не міг.
Срібним
лебедем у хмарах
Місяць
груди обмивав...
Біля
мене з довгим крісом
Хлопчик
змучений стояв...
«Що
з тобою, де упав ти?!
Зранив
голову свою?»
Сумно
й гордо відповів він:
«Так,
я впав... але в бою...
Ти
не чув хіба сьогодні,
Як
гриміли тут громи?
Бились
з ворогом ми славно
І
вмирали славно ми...
Я
лежав і бачив очі
Карі,
сині, голубі.
Як
квітки цвітуть, сміються,
Ні
сльозиночки тобі.
Оточив
нас дужчий ворог,
Покосив
усі квітки.
Обіцяли
нам підмогу —
Не
наспіли козаки...
Обіцяли
нам набої...
Ах,
коли б вони були,
Ми
напевне їх розбили б,
Бо
ми бились, як орли...
Десь
захована там зброя,
Десь
закопана в землі.
Ми
тепер ідем шукати —
І
ми знайдемо її.
Ну,
а ти, як прийдеш в місто,
Моїй
матері скажи:
«Син
твій впав в бою, як лицар,
Горда
будь, а не тужи».
А
тепер прощай! Я військо
За
собою поведу.
Я
— отаман... Я вестиму!
Зброю
перший я знайду».
Мов
крило, простяг він руку,
Блиснув
шаблею в руці...
Крикнув
голосно і дзвінко:
«По
набої, молодці!»
Наче
скошені косою
В
полі чистому квітки,
Як
один, почувши голос,
Повставали
вояки...
І
пішли шукати зброї...
Спів
поволі затихав...
Срібним
лебедем у хмарах
Місяць
груди обмивав.
Павло Тичина «Пам’яти тридцяти…»
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?