понедельник, 9 сентября 2019 г.

Зачарований Україною...


Наша культура багата талантами. Однак далеко не всі вони реалізувалися: одні змушені були відмовитися від себе і своїх переконань, інші – емігрували або були репресовані. Олександр Петрович Довженко – один з небагатьох, який зміг і при таких умовах стати художником світової величини, ім'я якого входить в усі енциклопедії, антології світового кіномистецтва.

Нерідко Олександра Петровича порівнюють з видатними майстрами епохи Відродження, які були одночасно і художниками, і поетами, і архітекторами, і натуралістами. Його ще називають українським Мікеланджело, українським да Вінчі, засновником українського кінематографа. Адже він був людиною багатогранного таланту: геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із засновників радянської і світової кінематографії, оратор, етнограф і фольклорист, мистецтвознавець, філософ . Він написав 12 кіноповістей, створив 13 фільмів; його перу належить близько двох десятків оповідань, 2 оригінальні п'єси, велика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій, аналітичних робіт з питань кіномистецтва, живопису, архітектури ....
Довженко народився 10 вересня 1894 року на околиці містечка Сосниця Чернігівської області над річкою Десною в родині козака-хлібороба. Про дитячі роки майбутнього художника можна найкраще дізнатися з автобіографічної кіноповісті "Зачарована Десна". Письменник змальовує батька і матір, діда та прабабу,  свій будинок і своє життя.
Навчався в Сосницькій початковій школі, а потім – у початковому чотирикласному училищі. Йому здавалося, що може все: мріяв про архітектуру, живопис, плавання морями, учителювання. Закінчивши училище на відмінно, в 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту.
Протягом 1914-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику у Житомирському вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл.
У 1917 р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив до Комерційного інституту, а коли в місті відкрилася Українська академія мистецтв, вступив до неї. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни.
З осені 1921 р. О. Довженко працював на посаді секретаря губернського відділу народної освіти, завідував відділом мистецтв, організував профспілку працівників освіти, а також був комісаром у Першому державному драма-тичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
Незабаром він перейшов на дипломатичну роботу. З 1921 р. служив в українському посольстві у Варшаві. Наступного року – в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва  України у Німеччині. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в Берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
Повернувшись до Харкова від осені 1923 до літа 1926 рр. працював художником-ілюстратором в редакції газети «Вісті ВУЦВК», був автором політичних карикатур, які підписував псевдонімом «Сашко».
О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Тоді ж почав створювати плакати для української кіноорганізації ВУФКУ і дедалі більше захопився перспективами кінематографії.
Доля подарувала Олександру Петровичу чимало випробувань, крутих віражів, дивовижних знайомств і звершень. Але одне залишалося незмінним - він ніколи не переставав вчитися, підніматися над самим собою, гіркотою епохи, в яку йому випало жити і творити.
Коли Довженко виповнився 31 рік, за плечима у нього було і учительство, і робота на посаді комісара театру, і місія радянського дипломата в Берліні, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. До всього він прагнув, все хотів зрозуміти, випробувати. Враження було таке, ​​що він завжди продовжував шукати свій шлях у житті. Олександр Петрович інтуїтивно відчував, що саме кіно – його природна стихія, тому цей вибір був вірний. Не випадково Юрій Яновський сказав: «Довженко знайшов те, чого він шукав, і чого не дала йому ні берлінська наука, ні перо журналіста. Він знайшов полотно, на ньому фігури і образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і люблять ... ».

Уже перші серйозні фільми Олександра Петровича викликали яскравий інтерес до його таланту не тільки в колишньому СРСР, а й у багатьох країнах Європи та Америці. І його визнали оригінальним новатором в світовому кіномистецтві. Дуже високу оцінку новацій О. Довженка висловили відомий російський кінорежисер С. Ейзенштейн, відомі українські поети і письменники М. Рильський, М. Бажан, О. Вишня, зарубіжні кінокритики.
У 1930 р. О. Довженко зняв картину «Земля» - своєрідний гімн героїзму праці на землі, глибині й силі людських думок, почуттів, пристрастей. В стрічці, яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу, автор змалював запеклу класову боротьбу, новітні перетворення на селі. Але на батьківщині робота О. Довженка була нещадно розкритикована - «Землю» заборонили в Україні. Попри все, О. Довженко продовжував мріяти, писати, говорити з екрану про минуле та майбутнє України. Після прем’єри в Берліні про О. Довженка опублікували 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти назвали митця «Гомером кіно». В Радянському Союзі стрічку реабілітували лише в 1958 р., після того, як «Земля» ввійшла до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. І до цього дня цей фільм не втратив своєї дивовижної художньої досконалості та естетичної сили. Не випадково деякі вважають, що сучасники «не доросли» до розуміння О. Довженка, що справжнє його пізнання ще попереду.


Цього ж 1930 р. разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцевою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. Картини також з великим успіхом демонструвалися в  Південній Америці, Канаді, США, Греції, Туреччині.
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. У 1932 р. О. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван». Конфлікти О. Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострилися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 р. працював на «Мосфільмі».
У 1935 р. О. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери головних героїв. У 1940 р. О. Довженко працював у Західній Україні над документальними фільмами про возз’єднання українських земель «Визволення» та «Радянська Буковина». Він мріяв про створення фільму «Тарас Бульба» за М. Гоголем, але на перепоні стала Велика Вітчизняна війна.
Олександр Петрович виїхав в евакуацію, проте рвався на фронт. Спочатку був спецкором газети «Красная звезда», писав оповідання, статті, листівки, потім став керівником фронтової кіногрупи.
Протягом 1941- 1945 pp. фронтові враження О. Довженко виливалися не лише в статті, частину яких так і не було опубліковано, а й у низку патріотичних новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна», «На колючому дроті» та ін. На матеріалах фронтової кінохроніки митець створив документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) і «Перемога га Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель».
З першого дня війни Олександр Петрович вів щоденник. За кожну його сторінку в ті часи автор міг не тільки потрапити до таборів ГУЛАГу, а й позбутися життя. Всі думки і помисли митця, висловлені в цьому документі епохи, глибокі й сповнені філософського осмислення сучасного і майбутнього України.
Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був заборонений Й. Сталіним, а О. Довженку було заборонено повертатись в Україну. Саме в період від 1943-го до 1951 рр. доля митця була драматичною: він був звідусіль виключений і вигнаний, відірваний від України.
Незважаючи на всі складнощі, творча діяльність митця була напруженою та інтенсивною. Сценарій про життя І. Мічуріна шість театрів попросили переробити для сцени - так з’явилася п’єса «Життя в цвіту» (1948).
За «ідеологічно правильний» біографічний фільм «Мічурін» (останній твір О. Довженка) митець у 1949 р. одержав Сталінську премію другого ступеня, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».
У цей період митець створив художньо-документальний фільм про Вірменію «Країна рідна» з власним дикторським текстом, почав роботу над романом «Золоті ворота», написав п’єси «Молода кров», «Міра життя», оповідання «У полі», «Слава», «Сіятель» (1946), сценарій «Прощай, Америко!» (1950) і «Відкриття Антарктиди» (1952), завершив п’єсу «Потомки запорожців» («На зламі тисячоліть» (1953)), кіноповість «Зачарована Десна» (1954-1955), розпочату ще 1942 р. Протягом 1949-1956 pp. викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), працював у сценарній студії, допомагаючи кінодраматургам-початківцям.
Незважаючи на загострення хвороби серця, восени 1951 р. О. Довженко поїхав у Каховку, на будівництво греблі. Побачене там митець планував відтворити у кінокартині «Поема про море». У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу     О. Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. Але здійснити задумане Олександр Петрович не встиг - він помер 25 листопада 1956 р.
Похований Олександр Петрович на Новодівичому цвинтарі у Москві. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Делегація з України привезла сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».
У 1957 р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка.
Фільми «Поема про море» (1958), «Повість полум’яних літ» (1960) і «Зачарована Десна» (1964) поставила вже його дружина Ю. Солнцева. Крім того, вона зняла стрічки «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів О. Довженка.
Ім’я О. Довженка присвоєно Київській студії художніх фільмів (1957); іменем митця названо одну з вулиць м. Києва (1959); у Сосниці, в батьківській хаті митця, створено Літературно-меморіальний музей О. Довженка  (1960); у Києві на будинку, де мешкав О. Довженко в 1935-1941 рр., встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом митця (скульптор М. Вронський) (1960); при Київській кіностудії відкрито музей і пам’ятник О. Довженку (1964); затверджено Золоту медаль ім. О. Довженка «За найкращий патріотичний фільм» (1972); Інститут теоретичної астрономії Російської Академії Наук присвоїв планеті під № 4520 ім’я О. Довженка (1977); встановлено Державну премію України ім. О. Довженка в галузі кінематографії (1994).
1994 року створено Національний центр О. Довженка, роботу якого зосереджено на збиранні та збереженні фільмів (національного кіно) та поширенні кінострічок (насамперед українських), їх популяризації серед населення. Саме цей центр у 2006 р. завершив роботу над переведенням фільмів О. Довженка у формат DVD.
У 2004 р. Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету у 2 гривні, присвячену 110-річчю від дня народження О. Довженка. У Києві, на території Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, росте яблуневий сад. Посаджений майстром понад піввіку тому.

Наведемо кілька характерних цитат про творчість Олександра Петровича Довженка:
- «Слов'янство поки дало світові в кінематографі одного художника-мислителя і поета» (відомий артист Чарлі Чаплін);
- «Довженко належить всьому світу і дійсно є самим великим художником планети» (Д. Робінсон, кінорежисер);
- «Довженко - рідкісний приклад гарячої відданості художника народу, своїй нації. Його творчість - неповторна. Він родоначальник не тільки в кіно, але і в літературі... »(Б. Аменгаль, французький культурний діяч).
- «Довженко - як письменник, поет слова і кадру. Віртуоз монтажу, міфотворець, мислитель, теоретик - творив на тих висотах духу, де зустрічаються не лише великі сучасники, а й великі всіх часів» (А. І. Дзюба);
- «Творчість Довженка - це передусім він сам. Незмінне враження, яке справляв Олександр Петрович на кожного, хто бачив його вперше,  було:  яка обдарована людина!  При цьому інколи й не знали, в якій саме галузі  ця людина працює, а от враження надзвичайної обдарованості виникало зразу» (М. Рильський);
- «Талант пристрасний, благородний, вольовий і водночас глибоко ліричний, що завжди прагнув до пластичного втілення своїх ідейно-художніх задумів» (Леон Мусейнак).
Висловлювання О. П. Довженка, які стали крилатими:
-  «До найрідніших треба зберігати любов у серці, вклонятися їхній пам’яті не раз і не два – усе життя!».
-  «Життя прекрасне, … саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».
-  «Життя коротке. Поспішайте творити добро».
-  «Велике діло – добре слово. Воно часом дорожче від усього, від усяких ліків, від багатства і потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода».
-  «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті».
-  Щасливий той, хто «не втратив щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

Джерела (та ще більше інформації):

Комментариев нет:

Отправить комментарий