31
січня виповнюється 225 років від дня народження Франца Петера Шуберта
(1797–1828), австрійського композитора.
Франц
Шуберт – перший видатний композитор-романтик, який за своє коротке життя
(прожив лише 31 рік) встиг сказати нове слово в музиці, ставши одним з
родоначальників нового напряму – романтизму.
Основою
творчості Шуберта стала пісня для голосу та фортепіано – їх він написав близько
600, на вірші більше ста авторів, зокрема – Й.Гете, Ф.Шиллера, В.Мюллера,
Г.Гейне, Й.Майргофера та ін.
Франц
Петер Шуберт (з нім. Franz Peter Schubert) народився 31 січня 1797 року в сім’ї
шкільного вчителя в Ліхтенталі (передмісті Відня, що у Австрії).
У
родині Шуберта музику любили, але допускали лише як розвагу; професія музиканта
вважалася недостатньо почесною. Тому композитору належало піти по стопах
батька, як і старшим братам Франца. У свята в їхньому домі збирався гурток
музикантів-любителів, сам батько навчав Франца грі на скрипці, а старший брат Ігнац
– на клавірі. Теорію музики Францу викладав церковний регент Міхаель Гольцер,
він же вчив хлопчика й грі на органі.
Коли
Шуберту виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу – конвікт.
Там був учнівський оркестр, де Шуберт виконував партію першої скрипки, а іноді
навіть диригував.
У
1810-му році Шуберт пише свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його
усе більше й більше і поступово витиснула всі інші інтереси. Його гнітила
необхідність вивчати будь-що, окрім музики, і через п’ять років, так і не
закінчивши конвікт, Шуберт пішов з нього. Це призвело до погіршення відносин з
батьком, який усе ще намагався наставити сина “на шлях істинний”. Поступаючись
йому, Франц спочатку пішов у вчительську семінарію, а потім виконував обов’язки
помічника вчителя в школі свого батька.
Бажаючи
повністю присвятити себе музиці, Шуберт залишає роботу в школі, що призводить
до розриву відносин з батьком, який по суті залишає його без засобів на
існування, і переселяється у Відень в 1818 році. Залишається такий непостійний
заробіток, як приватні уроки і видання творів.
До
цього часу він вже автор п’яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед
яких “Маргарита за прядкою”, “Лісовий цар”, “Форель”, “Мандрівник” – їх знають,
їх співають…
Протягом
декількох років Шуберту доводиться жити у своїх друзів – серед них теж є
композитори, є художник, поет, співак. Навколо Шуберта формується гурток
творчої молоді – душею його стає він сам. До цього часу відносяться знамениті
“Шубертіади” – вечори, присвячені виключно музиці Шуберта. Учасники «Шубертіад»
ставали першими слухачами, а часто і співавторами (Й. Майргофер, І. Зенн, Ф.
Грільпарцер) геніальних пісень лідера їхнього гуртка. Бесіди та палкі суперечки
про мистецтво, філософію, політику чергувалися з танцями, для яких Шуберт
написав масу музики, а часто просто її імпровізував.
Менуети,
екоссези, полонези, лендлери, польки, галопи – таким є коло танцювальних
жанрів, але над усім підносяться вальси – вже не просто танці, а скоріше
ліричні мініатюри. Психологізуючи танець, перетворюючи його в поетичну картину
настрою, Шуберт передбачає вальси Ф. Шопена.
Розквіт
творчості Шуберта припадає на 1820-ті роки. У цей час він створює свої кращі
інструментальні твори: лірико-драматичну «Незакінчену» симфонію (1822 рік) та
епічну, життєстверджуючу до-мажорну (останню, Дев’яту за рахунком). Обидві
симфонії довгий час були невідомі: до-мажорна була виявлена Р. Шуманом у 1838
році, а «Незакінчена» – знайдена лише в 1865 році. Обидві симфонії мали великий
вплив на композиторів другої половини XIX ст., визначивши різні шляхи
романтичного симфонізму.
Останні
роки життя він багато хворіє, бідує, та творча активність його не слабшає, а
навпаки – музика його стає усе глибшою, масштабнішою і виразнішою.
Багато
труднощів і невдач було з оперними постановками. Незважаючи на це, Шуберт
написав для театру близько 20 творів – опери, зінгшпілі, музику до вистави В.
Чезі «Розамунда». Він створює і духовні твори (в тому числі 2 меси). Чудову по
глибині та силі впливу музику писав Шуберт в камерних жанрах – 22 сонати для
фортепіано, 22 квартети, близько 40 інших ансамблів. Його експромти і музичні
моменти поклали початок романтичній фортепіанній мініатюрі.
Новатором
постає Шуберт у вокальній пісенній творчості. Шедеврами вважаються два його
вокальні цикли на слова В.Мюллера – “Чарівна мельничка” (1823 рік) та “Зимовий
шлях” (1827 рік). Вершина вокальної творчості Шуберта – “Лебедина пісня” –
сбірка пісень на слова різних поетів, у тому числі Г.Гейне.
Успіх
першого і єдиного авторського концерту, організованого весною 1828 року (за
кілька місяців до смерті), привернув нарешті увагу музичної громадськості. Його
музика, перш за все пісні, починає швидко поширюватися по всій Європі.
Шуберт
повний сміливих планів, він інтенсивно працює над новими творами. В останні
місяці свого життя він пише такі шедеври як Симфонія до мажор, струнний квінтет
до мажор, три останні фортепіанні сонати. В останні тижні життя Франц Шуберт
починає працювати над новою симфонією…
Але
19 листопада 1828 року, захворівши на тиф, Шуберт помирає. Був похований на
Віденському кладовищі поряд з могилою Бетховена.
Франц
Шуберт за життя здобув визнання, переважно, як пісняр; майже всі його великі
інструментальні твори було вперше виконано через кілька десятиліть після смерті
маестро. Справжню оцінку та масове визнання музика композитора отримала тільки
у 20 ст. Твори Шуберта досі не втратили популярності й належать до найвідоміших
зразків класичної музики.
Комментариев нет:
Отправить комментарий