Єдиний скарб у тебе – рідна мова, Заклятий для сусіднього
хижацтва. Вона твого життя міцна основа, Певніша над усі скарби й багатства.
П. Куліш
П. Куліш
Мова
– це одне з чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття, тією
скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано
всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний
народ. Саме вона – наша мова – втілює в собі український характер, нашу
пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий
досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської. І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра: “Мова
– це душа народу, а народ без мови не народ”.
За
науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися
ще у VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені
відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української
народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ ст.),
українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’яноукраїнської, староукраїнської
(«простої мови»), церковнослов’янської (ХІV-ХVІІ ст.). Інтенсивне формування
нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ
століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П.
Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного
слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання
будь-якої складності й ваги.
Мова кожного народу
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!
(О.
Забужко)
Ще
Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а
свою рідну мову треба вивчати все життя.
Мова, наша мова, мова кольорова,
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова – літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість
В ній гроза травнева, тиша вечорова.
Мова наша, мова – літ минулих повість,
Вічно юна мудрість, сива наша совість
Мова, наша мова – мрійнику – жар-птиця,
Грішнику – спокута, спраглому – криниця.
А для мене, мово, ти – як синє море,
У якому тоне і печаль, і горе
Мова наша, мова – пісня стоголоса:
Нею мріють весни, нею плаче осінь.
Нею марять зими, нею кличе літо,
В ній криваві рими, сльози "Заповіту"
Я без тебе, мово, – без зерна полова,
Соняшник без сонця, без птахів діброва.
Як вогонь, у серці я несу в майбутнє
Незгасиму мову, слово незабутнє.
(Юрій Рибчинський)
Тому
в 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної.
Нетлінним
скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що
передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє.
Як
парость виноградної лози,
Плекайте
мову.
Пильно
й ненастанно
Політь
бур’ян.
Чистіша
від сльози
Вона
хай буде.
Вірно
і слухняно
Нехай
вона щоразу служить вам,
Хоч
і живе своїм живим життям.
(М.
Рильський)
У
листопаді 1997 року був виданий указ Президента України “Про День української писемності
та мови”. За ініціативою громадських організацій та з урахуванням
важливої ролі української мови в консолідації суспільства цим актом встановлено
в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9
листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця.
Вітаємо всіх зі святом української мови та писемності! Зберігайте та плекайте рідну мову!
Джерела:
Комментариев нет:
Отправить комментарий