вторник, 20 августа 2013 г.

Україна у просторі і часі: до Дня Незалежності України


Україна… Золота, чарівна сторона!
Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена.
Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди,
щоб висловити гарячу любов до краю, де народились і живуть


Майбутнього не буває без знання минулого… Тож напередодні великого свята українського народу, Дня незалежності, давайте пригадаємо  окремі факти з історії нашої держави…
Походження українського народу
Історична наука остаточно ще не з'ясувала багато питань щодо походження українського народу. Адже щоб людському колективу сформуватися у таку історичну спільність, як народ, минають століття, протягом яких відшліфовується його самобутність. Насамперед потрібне тривале співіснування на разом освоєній території.
Найбільший інтерес для вивчення походження української нації становить І ст. н. є. — період, безпосередньо пов'язаний з історією східного слов'янства, багатовіковий розвиток якого спричинився до формування українського народу. На рубежі ери, як вважають дослідники, завершився період формування праслов'янських племен. VI ст. н. є. римські історики Пліній Старший, Таціт, Птоломей згадують слов'ян під іменем «венедів». З цього часу і починається відлік власне слов'янської історії, хоча її витоки губляться  в культурах доби бронзи та ранньозалізного часу (http://www.about-ukraine.com/index.php?text=53). Згідно з сучасною концепцією, запропонованою українськими вченими-славістами, процес формування слов'янського етносу до III—II ст. до н. є. відбувався, головним чином, у Повісленні, охоплюючи також  Волинь, територію яких населяли різні племена.
Більшість  з цих  племен (уличі і тиверці, дреговичі, радимичі, сіверяни, древляни та ін.) стали основою, на якій на рубежі VIII—IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося державне утворення «Руська земля».

Київська Русь
Київська Русь була однією з найбільших і наймогутніших держав середньовічної Європи. Займаючи величезну територію від Чорного моря до Льодовитого океану, від Карпат до Волги, Русь відігравала роль з'єднувальної ланки між західноєвропейським та східним світом. Давньоруський період в історії України був часом її розквіту та єдності, усвідомлення свого місця та значення у світовій історії. Численні міста стали осередками високорозвиненої матеріальної та духовної культур, зокрема літератури, монументальної архітектури, живопису. Підтримуючи тісні й різноманітні зв'язки з країнами Західної Європи, Закавказзя та Середньої Азії, Київська Русь не залишалася сторонь від загальносвітового процесу розвитку. Прямим спадкоємцем культурних надбань Київської Русі став український народ, початок формування якого сягає періоду існування міцних слов'янських союзів племен.

Грушевський вважав, що кожен народ має свою історію. Українці ведуть свій початок від антського союзу племен; у добу Київської Русі стають українською народністю. «Київська держава, право, культура була утвором одної народності — українсько-руської, Володимиро-Московська — другої, великоруської», — дійшов висновку академік Грушевський.
У процесі становлення української нації етнічна територія дещо міняла своє окреслення. Звісно, що у різні історичні епохи загальна площа і кордони зазнавали змін у напрямку відчуження цілих масивів від етнічного ядра.
Походження слова «Україна»
 Вперше слово «Україна» було зафіксоване у  Київському літописі 1187 р., а згодом стало похідним для назви цілого народу — українського. Літописець навів цей термін з приводу смерті переяславського князя Володимира Глібовича, за яким плакали переяславці і «за ним же Україна багато потужила».
Нині існує чимало наукових версій етимології цього слова. Найвірогідніше наукове твердження полягає у морфологічній зміні слова «країна» у значенні «держава». Тоді легко прочитується літописна згадка та інші історичні тексти, де записано «оукраина», тобто «у країні», «у державі». Адже на час літописного запису Київська Русь була державою (країною).
З часом  поняття «українець» та «Україна охопили усю українську територію і був прийняті її мешканцями як самоназва. Французький офіцер П'єр Шевальє зробив щодо цього такий запис: «Країна, де мешкають козаки, зветься Україною». Богдан Хмельницький у своїх відозвах неодноразово вживав назву «Україна». Проте загальнонародного визнання етнонім «українець» набув лише у XIX ст., що пояснюється надзвичайно складною історичною долею нашого народу.
XVI—XVII ст. в історії України позначені як період численних національно-визвольних повстань, глибинних і масштабних нуртувань культури, освіти, малярства, літератури, філософії тощо.
Суспільно-політичні події XVII ст. в Україні, зокрема військово-визвольні змагання і просвітницько-культурні рухи, пробудили український народ до національно-державного життя. Майже 500 років потрібно було для того, щоб не тільки відновити свої сили після страхітливої монголо-татарської навали, але й набути нові національно-культурні цінності, а також осягнути почуття єдності. Визвольна війна українського народу 1648—1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького стала віхою в нашій історії.
На всій етнічній території України населення спричинилося до національного життя, сколихнулась етносвідомість, відбулося етнічне самоутвердження. Окреслились також межі етнічної території. Усі, хто себе визнавав причетним з роду до цієї землі, узяв участь в українсько-польській війні або заявив про її підтримку. Відчувши свою силу і згуртованість, український народ і надалі невпинно прямуватиме до своєї держави. І це незважаючи на катастрофічні наслідки «визвольної війни», у результаті якої український народ на довгі століття опинився у колоніальній залежності від Росії, Польщі (Закарпаття уже було окуповане Угорщиною, а Буковиною володіла Оттоманська імперія).
Новий перерозподіл етнічних земель України окупаційними державами — Росією, Пруссією, Австро-Угорщиною, який стався з поділом Польщі у кінці XVIII ст., не зміг зденаціоналізувати нашу перспективу.
Незалежність України

Державницькі прагнення були реалізовані лише 24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною державою. Це найсуттєвіший компонент, якого довгі століття бракувало українській нації для повнокровного і вільного життя.
Дата 24 серпня пов'язана з прийняттям цього дня в 1991 р. Верховною Радою тоді ще Української РСР Акта проголошення незалежності України.
Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Цікаво, що вперше День незалежності України був відзначений у 1991 р., але не 24 серпня, а 16 липня. Річ у тому, що коли 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про Державний суверенітет України, одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день свята, яке дістало назву День проголошення незалежності України. Свято Дня незалежності України було призначене на 24 серпня постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р.

Державна символіка України


Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний прапор синьо-жовтого кольору є на морських судах та літаках міжнародних рейсів України.
Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, які використовували його в мирний час, на відміну від бойового стяга малинового кольору. Сині і жовті кольори містилися і в гербах українських земель, міст і старшинських родів. З XVIII ст. ці кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів). Традиція поєднання жовтого і блакитного кольорів поширюється і на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина тощо. Але найбільшого поширення ці кольори набувають на західноукраїнських землях. Прапори, на яких домінувало поєднання жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Самборі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, які почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (у першу чергу «Соколами»). Після з'їзду «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різних масових заходах, зокрема під час відзначення 50-річчя від дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.), 100-річчя від дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. Січові стрільці під такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 p., під ними формувалися й перші українські національні військові з'єднання. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб і державний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові і Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор.
Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України є знак княжої Держави Володимира Великого.
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом він передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.
Зараз існує понад 40 версій, які пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. Усі дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези: 1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони); 2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа); 3) військова емблема (франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук зі стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями); 4) геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал); 5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або вислову; схематичне зображення слова "воля", символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру "3", символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього); 6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).
Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба — козак з мушкетом і шаблею як герб Війська Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає символічним зображенням Гетьманщини. У 1918 р. після проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому тлі був затверджений Державним Гербом України. Він залишався також гербом і за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директорії.
Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й інші українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Музика до гімну народилася в 1864 p., коли Львівський український центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці». Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло Запорожжя», яку із захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України затвердила текст Державного Гімну України у другій редакції історичного тексту П. Чубинського, перші рядки якого такі:

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.


Джерела та корисна інформація за темою:
Все про Україну. Мета проекту - розповідь про минуле  нашої країни, чому вона унікальна, які вірування та уявлення увійшли до світогляду українців.
Офіційний сайт української мови. Буде цікавим як для дітей, так і для дорослих.
День Незалежності України на сторінках «Календарь.ру».

Вивчаймо українську:
CyberMova – ресурси і програми для письмової та усної української мови
На цьому сайті можна знайти збірку безкоштовних українських online-словників, програмне забезпечення для вивчаючих українську мову, віртуальну українську клавіатуру. Ресурс дає можливість «озвучити» український текст.

Mova.info. Лінгвістичний портал
На довідково-інформаційному порталі з мовознавства міститься добірка електронних підручників, статей, словників, онлайн-перекладачів, висловів та іншої інформації для тих, хто вивчає українську мову та мови світу.
Довідник з української мови.
Довідник з української мови містить  матеріал повного курсу програми з української мови середньої школи.
Розум.org.ua. Швидкий доступ до знань
Збірка корисних словників: «100 видатних українців». «Антисуржик», «Неправильно-правильно», «Орфографічний словник української мови», «Російсько-український словник сталих виразів», «Словник іншомовних слів», «Словник синонімів».
Бібліотека української літератури

Комментариев нет:

Отправить комментарий