Письменники рідного краю. Т. А. Зінківський - видатний син Бердянська

Особистість Трохима Зінківського – одне з невичерпних джерел на видноколі української літератури. Безліч книг, монографій та газетних статей якнайповніше розкривають мікрокосмос цієї непересічної особистості – талановитого письменника і публіциста, фольклориста, перекладача, мовознавця, філософа, громадсько-культурного діяча. Життя у полум’ї  українських ідей – таким був життєвий і творчий шлях нашого видатного земляка, геніального сина Бердянська.

23 липня (4 серпня за н. ст.) 1861 р. – в м. Бердянськ Таврійської губернії (нині Запорізької обл.), у день святих мучеників Трохима та Теофіла, в робітничій сім’ї Аврама та Уляни Зіньківських народився первісток, якого батьки за давньою традицією нарекли Трохимом. Перші уроки грамоти малий Трохим одержав від батька, потім блискуче навчався у приходській школі, отримуючи за успіхи в навчанні похвальні листи. 1873 р. – не маючи змоги платити за навчання в Бердянській класичній гімназії, Аврам Зіньківський віддає сина до училища. Осінь 1873 – червень 1876 р. – Трохим навчається у двокласному міському училищі. В училищі у Зіньківського пробуджується інтерес до рідної мови, української пісні: читає твори           Г. Квітки-Основ'яненка, «Чорну раду» П. Куліша, «Кобзар» Шевченка та ін. Після закінчення училища мріє стати учителем і вирішує вступити до Феодосійського учительського інституту. Серпень 1877 р. – Зіньківський відбуває із Бердянська до Феодосії, а звідти до Карасубазара (нині м. Білогірськ), де тоді, через російсько-турецьку війну, був тимчасово розташований Феодосійський учительський інститут. Осінь 1877 р. – через прогресуючу хворобу очей (трахому), Т. Зіньківський змушений був покинути інститут і їхати на лікування до Харкова. Відомий офтальмолог Л. Гіршман успішно прооперував Зіньківського. Осінь 1877 – червень 1879 р. – Т. Зіньківський мешкає у Харкові. Працює помічником пекаря, згодом робітником у друкарні. Липень 1879 р. – повертається до Бердянська. 13—14 вересня 1879 р. – Т. Зіньківський успішно складає іспити при Бердянській гімназії, за програмою для осіб, які виявили бажання вступити до війська, і здобуває право вступу добровольцем на військову службу на правах третього розряду. 24 вересня 1879 р. – Зіньківський вирушає пароплавом до Керчі, а звідти – до Сімферополя. 17 жовтня 1879 р. – Трохима Аврамовича Зіньківського зараховано на військову службу. 24 серпня 1880 р. – Зіньківський вступає до юнкерського училища в Одесі, де доля звела його з Л. Смоленським, учителем історії та географії, згодом відомим ученим, громадським діячем, близьким приятелем        М. Драгоманова. 1881 р. – заочне знайомство Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. Л. Смоленський залучає Зіньківського до наукової роботи – виписування зі старих українських видань слів та цілих речень для майбутнього словника, який готувала до друку Санкт-Петербурзька академія наук. 7 серпня 1882 р. – Т. Зіньківський закінчує юнкерське училище за другим розрядом, через помсту ротного командира, хоча мав усі підстави для першого, бо кращого за нього учня не було. Серпень 1882 р. – Зіньківського прийнято на військову службу до 126-го піхотного Рильського полку в м. Черкаси. За старі «гріхи» йому дозволили працювати на нестройових посадах, начальство не спускало з нього ока. 15 травня 1883 р. – Трохиму Зіньківському присвоєно офіцерське звання поручика. Він мріє про вступ до Одеського університету. Та для цього треба було мати гімназійний атестат. Тому Зіньківський багато працює над собою: читає твори українських, російських та зарубіжних письменників, пильно стежить за літературним життям в Україні, тогочасною періодикою, вивчає іноземні мови. Березень 1883 р. – знайомство Т. Зіньківського з Ганною Тимофіївною Сервичківською, майбутньою дружиною, яка згодом народить йому доньку Ангеліну. Ганна намагалася ввійти у духовний світ свого коханого. Прислухаючись до порад Зіньківського, що прагнув прилучити її до української мови, вона читає твори І. Нечуя-Левицького, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Кропивницького, О. Пчілки, О. Стороженка, І. Карпенка-Карого, П. Мирного, письменників зарубіжної та російської літератури. 21 лютого 1884 р. – Зіньківський виїжджає на лікування до Київського військового госпіталю. Через кілька тижнів він повертається до свого батальйону, який тепер розташований в Умані. 1884 р. - в Умані, за сприяння Б. Грінченка, Зіньківський знайомиться з М. Комаровим, якого називали «адвокатом української літератури». За порадою М. Комарова Зіньківський перекладає твори М. Салтикова-Щедріна, розділи праці В. Антоновича «Історія великого князівства Литовського», статтю О. Пипіна «Епізоди з малорусько-польських літературних відносин» тощо. На цей час припадає й початок його літературної творчості. Травень – осінь 1885 р. – виїзд Т. Зіньківського на літні військові табори до Житомира. Середина квітня – 13 червня 1886 р. – перебуває в Києві, де при Другій класичній гімназії блискуче витримує іспити. У Києві Зіньківський мешкає у М. Комарова, де знайомиться з О. Кониським, М. Лисенком, М. Старицьким, П. Житецьким, В. Горленком, О. Пчілкою, Ф. Лебединцевим, з деякими київськими видавцями та книгарями. Після чого знову повертається до військової служби. 3 липня 1887 р. – Т. Зіньківський прибуває до Києва для складання екзаменів в окружному штабі для вступу до Військово-юридичної академії в Петербурзі, щоб згодом стати цивільним юристом. 3 серпня 1887 р. – успішне складає екзамени першого туру. Після чого вирушає до Петербурга на другий тур вступних іспитів до Академії, який також успішно витримує. 1887 – 1889 рр. – перебуваючи у Петербурзі, Т. Зіньківський налагоджує контакти з вихідцями з України, а також петербуржцями, які цікавилися Україною, її літературою, фольклором; знайомиться з Д. Мордовцевим, О. Пипіним, Л. Беренштамом та іншими громадсько-культурними діячами; згуртовує довкола себе невеликий гурт студентів-українців. Він допомагає укладати збірник українських пісень з нотами для учителів народних шкіл, закликає збирати матеріали для популярної історії України, яку мріяв написати. Листопад 1888 р. – Зіньківський завершує роботу над автобіографічним оповіданням «Сидір Макарович Притика». Кінець 1888 – початок 1889 р. – Зіньківський об'єднує кілька оповідань під назвою «Малюнки справжнього життя» й віддає до цензури, одержавши невдовзі дозвіл на друк, який робить власним коштом. На сторінках «Одесских ведомостей» за сприяння М. Комарова з'явилися переклад російською мовою «Притики» та схвальна рецензія на твір. У Петербурзі Зіньківський перекладає українською мовою байки Езопа, твори Плутарха, Вергілія, сам пише байки. Зіньківський виношує ідею заснувати український тижневик. 13 травня 1889 р. – Зіньківський звертається до Головного управління у справах друку з клопотанням щодо дозволу видавати збірник під назвою «Слово», зміст якого охоплював би пісні, легенди, казки та інші етнографічні матеріали Південної Росії, у натуральному вигляді та науковій обробці. Але отримує відмову. Червень 1889 р. – пише оповідання «Сон», що виявилося для нього пророчим. Друга половина 1889 р. – перекладає твори Мольєра, збирає матеріал для граматики української мови, пише рецензію на книгу В. Науменка «Обзор фонетических особенностей малорусской речи»(1889), у якій висловлює надзвичайно цінні думки щодо походження, особливостей української мови. Збирає матеріали для історії української літератури, дійшовши при цьому висновку, що українська література починається не з І. Котляревського, а має давнішу традицію. Травень 1890 р. – Т. А. Зіньківський закінчує навчання у Військово-юридичної академії за першим розрядом у званні штабс-капітана. В цей час він сильно застудився, переніс запалення легень. Червень 1890 р. – Зіньківський виїжджає до Києва. Він страшенно схуд, його мучить затяжний кашель. Домашнє лікування не допомагає, але до лікарів уперто не звертається. Незважаючи на хворобу продовжує літературну працю, записує фольклор, створює одне з кращих оповідань «Моншер-козаче». 1 серпня 1890 р. – Т. А. Зіньківський стає до служби у Київському окружному військовому суді. Серпень – листопад 1890 р. – Т. Зіньківського відкомандировують спочатку до Курська, а згодом до Харкова. Ці переїзди остаточно підірвали його здоров'я. Він сподівався вирватися до Одеси, бо сухоти були вже в повному розпалі. Та через брак коштів зробити цього не зміг. Ще більше підірвала його здоров’я звістка про раптову смерть матері. 1 грудня 1890 р. – Зіньківський, виснажений хворобою, подає рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров’я. У рапорті зазначає, що має на утриманні дружину та дочку. Оскільки досі він замовчував цей факт, бо одружився без дозволу начальника Військово-юридичної академії в Петербурзі (цей запис був відсутній в особовій справі), при звільненні був покараний – його позбавили пенсії. 13 грудня 1890 р. – Стан здоров’я Зіньківського різко погіршується, він практично не виходить з дому, не може навіть розмовляти. Підтримує його лише О. Кониський. Дружина та її родичі, люди заможні, не виявили належної уваги і допомоги, а родина в Бердянську не знала, що він хворіє. Початок 1891 р. – Зіньківський продовжує працювати над «Історією штунди», задуманої ще в Петербурзі, українською енциклопедією, монографією про карне право на Україні та Росії у другій половині XVIII ст. Починає писати оповідання «Кася», яке залишилося незакінченим. 25 квітня 1891 р. – Зіньківський їде до Б. Грінченка, сподіваючись на покращення стану здоров’я. Але в дорозі він застудився і ще більше ослаб. Його сподівання на одужання не виправдались. 30 травня 1891 р. – вже тяжко хворий Зіньківський вирушає до Бердянська. Він надіявся, що у ріднім краї, на півдні, йому допоможе морський клімат, родинне оточення. 1 червня 1891 р. – Зіньківський зовсім знесилений прибуває до Бердянська. Батько та родичі проявили максимум уваги, щиро піклувалися, аби порятувати Зіньківського від смерті. Останні дні Зіньківського минали то в маренні, то в лихоманці, то в нападах страшного кашлю. 8 червня 1891 р. (20 за н. ст.) – о 5-й годині вечора Трохима Аврамовича Зіньківського не стало. 10 червня його поховали з військовими почестями на Бердянському кладовищі, поруч з могилою матері.

Про славетного митця з роду Зінківських пам’ятають нащадки його багато чисельної родини, які зараз мешкають на Лісках. Могила Трохима стала місцем роздумів і вболівань багатьох людей. 2011 рік вшанував двох рішучих поборників української справи вічно молодої країни – Т.Г. Шевченка (150 річчя пам’яті) і йог послідовника – Т.А. Зінківського (150 років від дня народження). Ім’я простого хлопчини з Бердянська гідно вплетено  візерунок письменницької справи українського народу. Пам'ять про видатного бердянця живе у віках.

У Бердянськом краєзнавчому музеї є експозиція, присвячена          Т.А. Зіньковському,  завдяки якій можна дізнатися про життєвий і творчий шлях письменника, ознайомитися з фотосвітлинами та документами. У фондах краєзнавчого музею значний відсоток матеріалів становлять спогади, свідчення родичів Т.А. Зінківського, зібрані відомим бердянським краєзнавцем Павлом Петровичем Архіпенко. За життя П.П. Архіпенко  був зовсім невідомий загалу, проте мав і зберіг для нас енциклопедичні знання про улюблене місто, його видатних діячів. У книзі бердянського краєзнавчого музею «Бердянську-180» були вперше опубліковані щоденники Павла Петровича, які розкривають власне увесь процес увічнення пам’яті про Трохима Зінківського у нашому місті. Щоденники передав до музею  його племінник Г.Л. Шхардін у 2003 році. Зі щоденників дізнаємося, що задум гідно вшанувати Т.А. Зінківського з’явився  Павла Петровича ще у 1963 р. Він писав запити до бібліотек, тісно співпрацював з краєзнавчим музеєм, записував спогади родичів письменника. Так у грудні 1970 року він зробив витяг з церковної книги щодо смерті Т.А. Зінківського. На той час ані у бібліотеках міста, ані у краєзнавчому музеї відомостей щодо письменника не було. П.П. Архипенко зустрічається з Віктором Васильовичем Ликовим – головою літературного об’єднання, від нього отримує рекомендацію написати листа до письменниці Віри Єніної, яка на той час мешкала у Києві. Пошуки Павло Петрович продовжував роботою у паспортному столі Бердянська – йому дали 10 адрес старожилів міста на прізвище Зінківські. Так у музеї з’явилися спогади племінників Т.А. Зінківського – Ігоря Костянтиновича та Григорія Григоровича, так збереглися відомості щодо домівки, де народився Трохим Аврамович.  У 1970 році Ігор Костянтинович Зінківський, на той час викладач Бердянського машино будівничого технікуму, подарував музею антологію «Українська дожовтнева байка», де вміщено шість байок йог дядька. Слід також зазначити, що Трохим Зіньківський є двоюрідним братом Костянтина Зінківського.

 

Трохим Зіньківський є автором низки оповідань:

- «Моншер-козаче» (оповідання про офіцерське життя)

- «Малюнки справжняго життя» (СПб, 1889)

- «Кудою йти?» (з римської історії)

- «Сон»

- «Історична казка»

- «Сидір Макарович Притика» (можна побачити в експозиції Бердянського краєзнавчого музею)

- «Сумління»

Окрім цього, Т.А. Зінківський лишив після себе безліч поетичних перекладів, зокрема  М.Є. Салтикова-Щедріна, Г. Гейне, 97 байок Езопа – у прозі та віршованих, 20 літературних переробок казок та оповідань для народного читання під назвою «Бджілка», власні оригінальні оповідання та байки, літературознавчі статті та фольклористичні студії та багато іншого. І це зважаючи на те, що багато творів письменник залишив недопрацьованими, багато з розпачу після смерті Трохима знищив його батько – Авраам Миколайович. Його проза та критичні статті були шокуючи ми, а іноді нищівними, його слово розпалювало, його серце, за спогадами дружини, належало, на жаль, не їй, а цілком Україні.

Цікаві факти про Т.А. Зінківського:

 - Б.Д. Грінченко був  одним із найближчих друзів письменника. Саме він, невдовзі після його смерті почав збирати листи, спогади та інші матеріали, аби підготувати життєпис, що побачив світ у Львові 1893 рок, в першому томі літературної спадщини Т.А. Зінківського.

- Одні з найперших розмістили відомості про життя і творчість митця енциклопедичний словник Ф.А. Блокгауза і І.А. Ефрона, ІІ том «Української загальної енциклопедії» під редакцією І.І. Раковського.

- Серед матеріалів Інститут рукопису Національної бібліотеки країни ім. В.І. Вернадського зберігається автобіографія Трохима, написана російською мовою. У фондах Бердянського краєзнавчого музею є фотокопія автобіографії.

- З дитинства товаришував з Василем Кравченко (його ім’ям названо Бердянський краєзнавчий музей) – згодом видатним етнографом, краєзнавцем, фольклористом. З ним разом складав іспити на «вільно призначеного» у стінах Бердянської чоловічої гімназії, навчався в Одеській юнкерській школі, служив у 126 роті Рильського піхотного полку. Товаришував і був близький з В.Г. Кравченко до самої смерті ( у Бердянськом краєзнавчому музеї можна побачити їх фотографії).

- В експозиція Бердянського краєзнавчого музею можна побачити унікальні експонати – атестат Трохима про закінчення двокласного міського училища (1876) та свідоцтво про складання іспитів на вільно призначеного третього розряду у стінах Бердянської чоловічої гімназії (вересень 1879 року).

- Надгробне каміння з пам’ятника письменнику на міському цвинтарі знайшов П.П. Архипенко у 1964 році.

 

Джерела:
Біографія Т.А. Зінківського. Вікіпедія
Т.А. Зінківський на сторінках Хати-читальні Запоріжжя
Бердянску - 185: К 185-летию основания города Бердянска. - Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2012. - 384 с.; ил. - С. 157.