среда, 28 января 2015 г.

Поетичним рядком про загиблих в битві під Крутами

«…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди й міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісторичної ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут…»
Євген Маланюк
Десятиріччями історія бою під Крутами або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії; була суперечливою і кількість полеглих – від кількох до декількох сотень…
  Але незважаючи на це, трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.
Тож напередодні Дня вшанування пам’яті Героїв Крут   пропонуємо вашій увазі невеличку добірку віршів, присвячених подіям січня 1918 року:

Богдан-Ігор Антонич   «Крутянська пісня»
Спом'янімо в пісні славу Крутів,
найсвятіше з наших бойовищ!
Крути! Крути! — смолоскип в майбутнє.
Підіймімо наші душі ввиш!

Крути! Крути! Це за батьківщину
стати муром, шанцем душ і тіл.
Крути! Крути! Мужньо, воєдино
прямувати в найсвятішу ціль.

Крути! Крути! Час розплати близько,
вже червоний ворог кари жде.
Крути! Крути! Вічне бойовисько
за майбутній, за світліший день.

Крути! Крути! Мужність і посвята,
вірність, що міцніша понад смерть.
Крути! Крути! Горда і завзята
кличе пісня і веде вперед!
 
Похорон героїв Крут
Олександр Олесь «Під Крутами»
Ще до хутора далеко.
Натомився... шкода ніг...
Сніп під голову поклав я
І у чистім полі ліг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць весело купавсь,
Пір'я струшував із себе,
Може, сонцю усміхавсь.
Не згадаю, що до мене
Вітер тихо шепотів:
Мозок стомлений не вловить
Тихокрилих навіть слів.
Я заснув і спав, як камінь.
Коли чую — хтось прибіг
І схопив мене за руку.
Я отямитись не міг.
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав...
Біля мене з довгим крісом
Хлопчик змучений стояв...
«Що з тобою, де упав ти?!
Зранив голову свою?»
Сумно й гордо відповів він:
«Так, я впав... але в бою...
Ти не чув хіба сьогодні,
Як гриміли тут громи?
Бились з ворогом ми славно
І вмирали славно ми...
Я лежав і бачив очі
Карі, сині, голубі.
Як квітки цвітуть, сміються,
Ні сльозиночки тобі.
Оточив нас дужчий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу —
Не наспіли козаки...
Обіцяли нам набої...
Ах, коли б вони були,
Ми напевне їх розбили б,
Бо ми бились, як орли...
Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати —
І ми знайдемо її.
Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
«Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи».
А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я — отаман... Я вестиму!
Зброю перший я знайду».
Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці...
Крикнув голосно і дзвінко:
«По набої, молодці!»
Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки...
І пішли шукати зброї...
Спів поволі затихав...
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.


Павло Тичина «Пам’яти тридцяти…»
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.

Павло Тичина «зразу ж за селом»
Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.

Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
а голів нема.

Як зчорніла ніч —
За селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.


Марія Коломий  «Крути»
1.
Молоде обличчя гарне, миле,
Веселе, безтурботне і щасливе.
Як кажуть, тільки жити і кохати,
Та зброю довелося в руки брати.
Було їм лиш по вісімнадцять,
Коли на бій вони пішли.
За кращу долю України
Вони в бою тім полягли.
Покрила сніг їх кров юнацька
Червона, наче маків цвіт.
Не встануть більше наші хлопці,
Вже не подивляться на світ.
В серцях людських не вмерли Крути,
Вони проклали у майбутнє шлях,
Щоб гордо майорів навіки
Жовто-блакитний України стяг.
Було їх триста, тільки триста
Героїв — українських соколят.
Ми низько кланяємось тим могилам,
Де вічним сном герої наші сплять.

2.

Який колись страшний був час,
Яка була страшна хвилина,
Як мати, плачучи, між трупами
Шукала свого сина.
Таких синів було багато,
І мати була не одна.
Героїв вірних України
Сира сховала всіх земля.
Нечиста сила — орда дика
Забрала молоде життя.
Навік ми будем пам’ятати
Героїв Крутів, їх буття.
Лиш тільки хрест на їх могилі
І синьо-жовтий прапор майорить:
Там цвіт прекрасний України
Довічним сном калинно спить.


Ірина Кичкир «Їх було триста...»
 Була зима... Ніхто й не міг сказати,
Що зовсім скоро їм прийдеться йти,
Щоб неньку Україну захищати,
За її волю в битві полягти...
Їх було триста — юнаків сміливих,
Їх було триста... І усі вони
Не будуть більше знати днів щасливих,
Вони — герої, нації сини.

Джерела (та ще більше віршів  і  пісень, присвячених Крутам):

Комментариев нет:

Отправить комментарий